Таємниця пам’яті

Я пам’ятаю більше, аніж хочу.

Накоплює життя архів подій.

І кожна мить, мов морок серед ночі,

Вертає знов у спогади мої.

В них голоси медові вже прогіркли,

Тепло обіймів стерлось із долонь.

Та варто серцю лиш про них згадати —

Вони іскрять, палають, мов вогонь.

Змінити б грози в серці на мовчання,

Звільнитися від болю та образ.

Та час щоденник пише без вагання —

І в ньому зберігає все про нас.

І, може, в тім — не кара, а спасіння:

Несемо цей тягар, як власний хрест.

Бо поки пам’ять — доти є й коріння,

Що вчить іти крізь темряву без меж.

05 квітня 2026 р.