За лаштунками проєкту "Босорка"

Знайомтесь, Шпак Тетяна — авторка оповідань «Примирення» та «Лікар, що втратив пацієнта».

Ізумі: У кожного з авторів був свій шлях у проєкт «Босорка», яким був ваш?

Тетяна Шпак: В інстаграм моя подруга побачила рекламу проекту Сергія Батури. Знаючи, що я пишу прозу, вона запропонувала мені доєднатися до проекту і спробувати свої сили в чомусь новому.

Ізумі: Чому вирішили приєднатись?

Тетяна Шпак: Я вирішила взяти участь у проекті тому, що ще не мала такого досвіду, як написання колективного прозового твору. Це була цікава пропозиція.

Ізумі: Босорка – персонаж міфічний, і для створення яскравих історій на містичні теми потрібен або хоч якийсь досвід, або ж віра. От ви, наприклад, вірите в надприродне? Або ж, можливо, зустрічались з ним у власному житті?

Тетяна Шпак: У надприродні сили вірю. У моєму житті неодноразово були такі ситуації, в яких дійсно приймали участь надсили. Вірю у віщі сни, в яких я бачила свою хворобу, найстрашніше — я бачила цю війну, задовго до подій, які розпочалися на Донбасі. Тому цей проект був для мене цікавим з першого ознайомлення з умовами та темами.

Крім того, здається у мене є якесь незвичайне маленьке передчуття подій, які відбудуться у майбутньому — чи то близькому, чи далекому.

Навчаючись у технікумі (за 250 км від батьків), я відчула, що батько в страшній небезпеці. Я цілий день не могла знайти собі місця, а через два дні я отримала листа від мами, що батько в реанімації.

Одного разу мені наснився мій покійний чоловік. Уві сні я побачила, що наш дім згорів. Але чоловік мене заспокоїв і сказав, що у мене все буде добре. Через деякий час у нас почалися суди за спадщину, яку у нас нечесним шляхом відібрали. Суди закінчилися справедливим розподілом спадщини.

Ізумі: Цей досвід має вплив на вашу творчість?

Тетяна Шпак: Всі мої твори, які я писала на початку своєї творчості були пов’язані з моїми спогадами. Саме починаючи з юності і протягом наступних років двадцяти, в моєму житті було доволі багато подій, які можна назвати містичними. Ці події в багатьох творах займали ключові місця.

Ізумі: Розкажіть про свої оповідання, що увійшли до збірки. Як ви вибирали для них теми?

Тетяна Шпак: Тема оповідання «Примирення» якось зразу лягла сюжетом в моїй голові. Всі сцени складалися одна за одною без якихось перешкод.

А тема другого взагалі не була випадковою. Перед війною я дивилася передачу в якій двадцяти восьмирічна медсестра через свій страх почути: «Ви хворі на рак», втратила час, коли їй могли врятувати життя. Ця подія залишила в моїм серці глибоку рану, адже я теж у молодому віці перенесла онко операцію. Кінець твору (доля маленької донечки героїні) був придуманий мною.

Ізумі: Що ви хотіли донести до читача цими історіями?

Тетяна Шпак: Я хотіла донести те, що страх іноді заважає жити, іноді він приводить до смерті. Потрібно трезво розцінювати всі події, які відбуваються навколо нас. Робити, можливо намагатися робити, логічні висновки. І лише тоді приймати серйозні рішення

Ізумі: Якою ви бачили босорку, як персонажа? Чи були твори інших авторів, що допомогли вам сформувати її образ в уяві?

Тетяна Шпак: В обох оповіданнях моя Євдокія розсудлива й добра жінка по відношенню до моїх героїв. Хоча вона надсилала серйозні перешкоди головним героям, але ці випробування не повинні були зламати людину за задумом Босорки.

Твори інших письменників на мене не мали ніякого впливу. Вони були для мене лише цікавими оповіданнями. Лише пролог Сергія був для мене стартовою лінією.

Ізумі: Продовження або нові історії з босоркою є в планах?

Тетяна Шпак: Так, задум такий є. Роман, мабуть, я не напишу, але щось схоже до повісті буде.

Ізумі: Чи дала вам щось участь в проєкті, ну окрім сертифікату, що підтверджує факт визнання спільного рекорду?))

Тетяна Шпак: Завдяки проекту я відчула себе більш впевненою в собі. Читаючи поради редакторів, я бачила, що мої твори містять не так багато помилок, як це було на початку моєї творчості. Завдяки проекту, я наважилася зареєструватися на Аркуші. І це моя маленька перемога над моїми страхами «Я цього робити не вмію»

Ізумі: Які роботи інших авторів вам сподобались або з ким з авторів потоваришували завдяки проєкту?

Тетяна Шпак: Творів прочитала багато. Всі історії цікаві, жанри дійсно різноманітні.

Завдяки проекту я підписалася на письменників на Аркуші, відповідно багато хто з них підписалися на мене. Гадаю, що це буде початком нашої дружби.

Ізумі: Яким ви бачите подальший розвиток проєкту?

Тетяна Шпак: Як я зараз вже бачу, проект набирає оберти. Охочих взяти участь у незвичному форматі вже доволі багато. Декілька моїх знайомих вже доєдналися до проєкту «Плането, я тут». Дехто планує доєднатися до проєкту «Коли часу обмаль».

Хочу побажати Сергію Батурі, всій його команді та всім учасникам проектів, успіху. Виходячи на міжнародний рівень, ми своїми творами знову і знову показуємо красу нашої мови, нашої культури.

Ізумі: Що ж, перейдемо до питань про вашу творчість за межами проєкту. Свої твори ви публікуєте під власним ім’ям чи використовуєте псевдонім?

Тетяна Шпак: У мене ніколи не було псевдоніма, тому у проекті я була під своїм іменем.

Ізумі: Чим в загальному для вас є письменництво саме зараз?

Тетяна Шпак: На даному етапі мого життя — це моя психотерапія, можливо навіть сенс мого існування.

Ізумі: А як давно ви почали писати?

Тетяна Шпак: Писати я почала п'ять років тому. Це були невеликі вірші. Але активно пишу з початку війни. Стрес і туга за рідною домівкою, за Батьківщиною, спонукають мене до письма.

Ізумі: Чи є щось у вашому житті таке, що стало ключовим фактором впливу на творчість?

Тетяна Шпак: Коли я почала писати вірші, у мене було велике бажання написати твір про мою сім'ю. Але на той момент у мене не було досвіду у написанні творів і був великий страх, з яким я боролася майже рік. Коли я написала перші частини твору, виклала їх в соц мережі і отримала велику підтримку, мій страх зник і я написала першу свою повість «Родина».

Моя бабуся жила в селі і я до неї приїздила кожного року на літні канікули. Я росла в невеликому містечку, та село мені було більше до душі. І хоча я так і не стала сільським жителем, мої твори здебільшого про сільське життя.

Ізумі: Що може змусити вас перестати писати?

Тетяна Шпак: Я перестаю писати лише під час хвороби. Але, якщо душевний стан доходить до критичної поділки, я починаю писати гуморески та гумористичні оповідання. Тобто виходить зворотна реакція.

Ізумі: Що найбільше подобається у письменництві?

Тетяна Шпак: Як письменник я можу викласти свої думки та почуття на папір і поділитися ними з великою кількістю людей. Можу своїми творами підтримати когось на відстані. Саме це мені подобається у письменництві.

Ізумі: Які емоції підтримують вашу музу?

Тетяна Шпак: Різні емоції спонукають писати. Іноді побачу цікавий малюнок і у мене народилося оповідання, або вірш. Я пишу багато віршів до малюнків, особливо дитячі. Але й написання прози за малюнком — це у мене улюблена справа. Так у мене народилась перша повість за малюнком «Доля моя доля».

Ізумі: Що мотивує або ж демотивує вас, як письменницю?

Тетяна Шпак: Спогади мотивують найбільше. Згадуючи якісь миті у своєму житті, я вибираю сюжет і потім народжується твір. Цей твір може бути зовсім не про мене, не про моє життя, але таким чином я відчуваю своїх героїв, живу їхнім життям.

Іноді події, пов’язані з війною, можуть вибити мене з колії на декілька днів. Але, якщо я не пересилю душевний біль і не буду писати зараз, я можу втратити бажання писати взагалі.

Ізумі: До якої категорії авторів ви відноситесь: тих, що будуть писати безкоштовно аби тільки читав хоч хтось, чи тих, які вважають, що творчість, як і будь-яка робота, має бути оплачувана?

Тетяна Шпак: В теперішній час я свої твори публікую для безкоштовного читання, тому що на даному етапі нашого життя не кожен має можливість купити навіть найдешевшу книгу. Я замовляла друк своїх книг у приватній друкарні з маленьким тиражем — по 10-15 примірників. Більшу частину з них я подарувала своїм друзям та знайомим.

Ізумі: Тиша з боку читачів або негатив в коментарях – як переживаєте це?

Тетяна Шпак: Тиша з боку читачів завжди має причину. Влітку дехто відпочиває, дехто на городі, активні обстріли та вимкнення світла — все це ті складові, що зменшують читацьку активність.

Окреме значення для мене мають негативні коментарі: здебільшого їх писали люди, які (як я потім зрозуміла) бігають по сайтах, по групах, пишуть образливі коментарі і від цього кайфують. Наразі таких немає. Були критикани, які самі не публікують нічого (можливо навіть не пишуть), але знають, як правильно писати. На такі коментарі написала була вірш «Диванні критики», виявився дуже дієвим. Іноді відчувається у коментарях заздрість. На такі не реагую.

Ізумі: Охарактеризуйте, як автор, свою унікальність. В чому вона проявлена у вашій творчості?

Тетяна Шпак: У кожного автора є своя аудиторія читачів. У мене це люди, які так чи інакше пов'язані з селом. Опис сільського життя, його різноманіття — це моя тема. Я написала вже понад сто гуморесок і більша частина їх пов'язана з сільським життям. Мабуть, цим я відрізняюсь від більшості сучасних авторів.

Ізумі: У вас опубліковано вже далеко не один твір, отже ви маєте досвід та мали б зробити і деякі висновки з нього. Поділіться одним із таких спостережень.

Тетяна Шпак: Якщо я пишу твір і занурюсь в нього з головою, тоді твір буде сильним. Коли я відчуваю, що десь якісь деталі недоопрацьовані, читачі теж це відчувають.

Ізумі: А де і як ви зазвичай пишете? Можливо у вас є власні секретики або ж ви використовуєте якісь стимулятори?

Тетяна Шпак: Більшість своїх творів я пишу вночі, коли моя родина відпочиває і мені ніхто не заважає зосередитись над якимось задумом.

Піднесений настрій стимулює писати позитивно налаштовані твори. Депресивний стан змушує писати про важкі випробування для моїх героїв.

Щодо стимуляторів, то я їх не вживаю, тому не можу сказати на скільки вони дієві.

Ізумі: Окрім участі в проєкті Босорка», чи був ще досвід співавторства або колективної роботи?

Тетяна Шпак: Я неодноразово брала участь у написанні колективних творів. Ми писали вірші дуетом, тріо та квартетом. Це доволі складно, якщо автори не мають наміру поважати одне одного. Проте всі наші твори займали призові місця, бо ми знаходили спільну мову і твори дійсно були сильні.

Ізумі: На вашу думку, чи обов’язкова авторам допомога редактора, коректора, бета-читача, коли мова йде про самвидав?

Тетяна Шпак: Я вважаю, що потрібні в любому випадку. Я віднедавна користуюсь електронним редактором. Це дійсно велика допомога у перевірці свого твору. Але навіть ці редактори виявляють не всі помилки, тому іноді прошу вичитати мій твір когось стороннього.

Ізумі: В яких жанрах вам найкомфортніше писати?

Тетяна Шпак: Я сама з робочої сім'ї, тому мені близькі теми про життя простих людей, люблю описувати наші національні традиції.

Проте я спробувала писати в інших жанрах. Писала фентезі, містику. Експерименти виявилися вдалими, тому зупинятися не буду.

Ізумі: Яким літературним формам віддаєте перевагу?

Тетяна Шпак: Я люблю писати твори до малюнків, або картин. Задум написати оповідання часто переростає у повість. Щодо циклів. Я маю три цикли гуморесок «Весела старість» — 23 гуморески, «Одарка господарка» — 30 гуморесок, «Краля Українка» — 25 творів. Ще у мене є цикл дитячих віршів «Пізнаємо світ разом», в який увійшло 42 вірші.

Ізумі: Автором якої прози ви себе вважаєте?

Тетяна Шпак: Всі мої твори спрямовані на те, що у світі повинно панувати порозуміння. Чомусь я не можу закінчити твір на мінорі. У мене всі твори закінчуються на позитивних нотах.

Ізумі: Ви «садівник» чи «архітектор»? Що з'являється першим — герой чи історія?

Тетяна Шпак: У мене одночасно народжується сюжет і головний герой. Я не пишу твір за планом, можливо це погано. Але мій твір живе своїм життям, я лише констатую факти, які виникають перед моїми очима мов художній фільм.

Ізумі: Як народжуються та розвиваються ваші персонажі?

Тетяна Шпак: В процесі написання твору мій герой може змінюватися. Спочатку я бачу його одним, але ті події, які я побачила в процесі написання твору і описала їх, можуть змінити героя.

Ізумі: Чи важко прощатись з ними, особливо коли по сюжету, вони мають померти?

Тетяна Шпак: З моїми героями я прощаюся важко. Іноді після закінчення написання твору, я беру відпочинок, щоб нові герої мали свої — нові характеристики і своє нове життя.

Ізумі: Що ви бажаєте донести до читачів своєю творчістю в цілому?

Тетяна Шпак: В прозі намагаюся донести любов, повагу один до одного. В гуморесках показати різні боки нашого життя з гумором, намагаюся своїми творами відвернути увагу людей від важкого сьогодення.

Ізумі: Охарактеризуйте свого читача, який він у вашій уяві?

Тетяна Шпак: Мої читачі на цей час — це люди зморені війною. Читаючи відгуки, я розумію, що я допомагаю людям забути на деякий час про війну та повернутися у мирне життя.

Ізумі: Кому ви б не рекомендували читати ваші твори?

Тетяна Шпак: Мої твори не мають вікової заборони, не містять жорстоких сцен, або насилля. Більшість моїх творів можуть читати навіть старшокласники. Не рекомендувала б деякі свої твори, мабуть, для дітей. Вони просто будуть не зрозумілими та не цікавими.

Ізумі: З чого порекомендуєте почати знайомство із вашою творчістю?

Тетяна Шпак: Мій найулюбленіший твір — це гумористичне оповідання «Весілля у Забабаївці». Цей твір схожий на букет польових квітів. У ньому присутні: кохання, розчарування, гумор, містика, українські та сучасні традиції.

Ізумі: Чому або кому зазвичай ви присвячуєте свої твори?

Тетяна Шпак: У моїй творчості багато творів, які присвячені рідним, знайомим, моєму емоційному стану.

Ізумі: Розкажіть нам про один із своїх творів, яким пишаєтесь найбільше.

Тетяна Шпак: Повість «Родина» — це мій перший прозовий твір, який я мріяла написати з дитинства. Розповіді: бабусі, мами, тітки про війну, голод, потім відбудову нашої держави, трудові досягнення бабусі та мами — все це спонукало мене до написання цього твору. Коли його прочитали односельці моїх рідних, то у відгуках я читала одне — «Таню, ти повернула нас в минуле», кого в юність, кого в молодість, кого в дитинство.

Цей твір для мене був важливий тим, що я зберегла всі ті згадки та спомини, які почали стиратися у нас з пам'яті. Всіх моїх героїв вже не було в живих, коли я писала свою «Родину», проте одна з моїх подруг була на цвинтарі і розповіла моїм рідним, що історію їхнього життя читають в різних куточках України.

Ізумі: Кожному автору я пропоную анонсувати один твір, який найближчим часом має побачити світ. Що б ви хотіли представити читачам?

Тетяна Шпак: Зараз я пишу книгу про дитину з фізичними вадами. Моїм консультантом є людина, яка має вади зору. Це буде електронна книга, але ми плануємо її озвучити.

Ізумі: Розкажіть про свій досвід участі в конкурсах.

Тетяна Шпак: У фейсбуці є багато груп де проводять поетичні конкурси. Від початку війни, коли я стала активно писати, я брала участь в таких конкурсах. Мала високі відзнаки.

Минулого року я вперше спробувала надіслати свій вірш на Всеукраїнський онлайн конкурс спільноти «Динаміка успіху». Мій твір отримав першу премію. Відтоді я постійний учасник конкурсів цієї спільноти.

Маю майже два десятки дипломів (переважно перша премія), медаль, кубок. Понад тридцять моїх віршів опубліковані на сайті «Поезія вільних». Мої твори опубліковані в семи альманахах, деякі з них потрапили до бібліотек Харківщини та Вінниччини.

Всі ці відзнаки та перемоги надають мені впевненості в собі, тому я б рекомендувала письменникам початківцям брати участь у різного роду конкурсах. Це великий досвід у написанні творів.

Ізумі: Паперовий друк для вас — показник статусу автора чи просто примха? Як для вас?

Тетяна Шпак: Друкований примірник з твоїми творами — мабуть, це мрія кожного письменника. На мій погляд, це вже якесь визнання для автора. Мої книги були надруковані лише в приватній друкарні малим тиражем. По-перше, і це найголовніше, я зараз тимчасово живу за кордоном. Отримати та продавати замовлені примірники в Україні у мене немає змоги. А далі ще є декілька складових, за яких я не звертаюся до видавництва.

Ізумі: Якої друкованої літератури сьогодні, на вашу думку, не вистачає?

Тетяна Шпак: На мою думку, зараз не вистачає дитячої літератури. Особливо для підлітків. Потрібні такі твори, щоб дітям захотілося кинути свої ігри в ґаджетах і почати читати книгу.

Ізумі: А як вважаєте, література має обов’язково чомусь вчити чи ні?

Тетяна Шпак: На мою думку, література повинна бути різносторонньою. Ми всі різні і запити у нас теж різні. Тому одні читають для розваги і це є добре (бо вони читають), інші читають для того, щоб чомусь навчитися.

Ізумі: Писали коли-небудь фанфіки або пародії? Хотіли б, щоб хтось написав фанфік по вашому твору?

Тетяна Шпак: Сама ніколи не писала. Але бачила один твір, який був перероблений з мого. Якщо люди не можуть щось придумати своє, вони переробляють твори інших письменників. Я б не хотіла, щоб надалі з моїми творами щось подібне траплялося. Але мої твори не мають авторських свідоцтв, тому їх легко можна вкрасти, або переробити.

Ізумі: Останнім часом дуже часто обговорюєте використання ШІ в творчості, в тому числі і в якості можливості зникнення творчих професій, особливо художників. Що ви думаєте про це?

Тетяна Шпак: ШІ гарно малює, вже чула чудові пісні у виконанні ШІ. Гадаю, що скоро люди знайдуть програму, яка зможе писати твори та вірші. Але я маю бажання — щоб люди залишалися людьми, тобто цінили творчість живої людини.

Ізумі: Хто створює обкладинки до ваших книг?

Тетяна Шпак: Я працюю з телефона, тому мої можливості дуже обмежені. Я шукаю підхожий малюнок у доданку Pinterest і далі роблю напис.

Ізумі: Яким є ваше відношення до описів сцен насилля в літературі і чи є по-вашому межа між просто описом та пропагандою?

Тетяна Шпак: Деякі твори не можливі без таких сцен, і кожен сам розцінює чи то пропаганда, чи то просто детальний опис. Де та межа? Її просто немає. Все залежить від психічного та емоційного стану читача.

Ізумі: Чи слід якось контролювати подібну літературу?

Тетяна Шпак: Я гадаю, що таку літературу особливо потрібно контролювати. Людей з нестійкою психікою в усі часи було достатньо. Такі люди мають свою неадекватну уяву, а такі книги для цих людей стають посібниками для скоєння злочинів.

Ізумі: Як і де ви розповсюджуєте свою творчість?

Тетяна Шпак: Свої твори я викладаю в інстаграм, на фейсбуці і зараз почала викладати на Аркуші. Найбільше читали мої твори в групах ФБ. Але цього року читацька аудиторія зменшилась. Гадаю, що це пов'язано з війною. Свої твори рекламую лише викладенням їх в сторіс. Інших можливостей не маю. Сарафанне радіо працює добре, навіть краще за сторіс.

Ізумі: Які у вас мрії, як у автора?

Тетяна Шпак: Як автор, мрію, щоб мої твори мали вигляд друкованої книги.

Ізумі: Що можете порадити початківцям?

Тетяна Шпак: Початківцям хотіла б порадити не писати в стіл і не боятися критики. Завжди є ті, кому твій твір подобається і є ті, хто скаже, що твій твір непотріб.

Ізумі: Що ж, ми підійшли до частини, у якій питання будуть вже особистими. І почнемо з загального – розкажіть про себе, як про звичайну людину.

Тетяна Шпак: Мені 62 роки. Я з міста Запоріжжя. 06.03.22 року ми залишили своє рідне місто і виїхали до Польщі. Хвороба найменшого онука прискорила зробити цей вибір.

Я покинула роботу, коли мій старший онук пішов до школи. Саме в той час діти вперше почали займатися онлайн. І я для своїх онуків стала не лише бабусею, а й вчителькою. Я малювала різні наявності, таблиці, робила прилади для вивчення складу числа, легкого запам'ятовування таблиці множення, вивчення годин.

Ізумі: Чи є у вас досвід, якого немає в інших і який ви використовуєте у своїй творчості?

Тетяна Шпак: До моєї операції та під час неї я бачила себе окремо від себе, тобто я спостерігала за подіями з одного боку і була учасницею подій з іншого. Таке буває часто у снах. Але події були пов'язані з онко захворюванням. Після операції я дивлюся на світ іншими очима і це має великий вплив на мої твори.

Ізумі: Чи є у вас якийсь принцип, який допомагає вам триматись у тяжкі моменти?

Тетяна Шпак: Не суди інших і сам несудимий будеш!

Ізумі: Назвіть вашу улюблену фразу або девіз по життю?

Тетяна Шпак: Поважай того, хто цього потребує, і це повернеться тобі сторицею.

Поважайте ворога і ти його зможеш перемогти.

Ізумі: У вас є унікальні або ж просто дивні звички чи особливості?

Тетяна Шпак: Боюся десь загубитися. Я дуже погано орієнтуюсь на місцевості. В населених пунктах мені всі будинки схожі один на одного. У полі, в лісі, будь-де я взагалі не знаю куди мені потрібно йти.

Ізумі: А шкідливі звички маєте?

Тетяна Шпак: Шкідливих звичок не маю. Хоча, якщо подумати, то є одна, корисна для мене, а шкідлива для моєї родини — це педантизм.

Ізумі: Ви ризикова людина?

Тетяна Шпак: Єдине в чому я могла б прийняти ризиковане рішення — це той випадок, коли комусь з моїх рідних була б загроза життю.

Ізумі: А вам подобається зброя?

Тетяна Шпак: У школі я кидала гранату далі всіх. Але на цьому моє знайомство зі зброєю закінчилося.

Ізумі: Чого боїтесь?

Тетяна Шпак: Я дуже боюсь висоти, навіть маленької. Боюсь плавати, якщо не відчуватиму, що до дна дістану ногами. Я в юності тонула і ця фобія залишилася зі мною назавжди.

Ізумі: Що було найстрашніше у вашому житті?

Тетяна Шпак: Найстрашніше у моєму житті — це було піврічне очікування «вироку» «Ви хворі на рак, вам потрібна операція».

Ізумі: А найкумедніше?

Тетяна Шпак: Найкумедніше — це коли ми від школи поїхали на змагання по орієнтуванню на місцевості. Я в команді була завершальною. Ми вигравали. Але я «заблукала між трьох деревин», мене шукали до вечора. І ця подія теж стала моєю фобією.

Ізумі: В школі на фізкультурі були серед перших, чи ховались поки всі бігали?)

Тетяна Шпак: У школі на фізкультурі я пасла задніх лише коли бігали на великі дистанції. Стрибки з місця — це був мій «коньок», я стрибала далі за всіх. Грала в баскетбольний та волейбольній командах класу.

Ізумі: Авто, мотоцикл, скейтборд, їзда верхи, велосипед, власні ноги.. що вам ближче?

Тетяна Шпак: З транспорту — я можу їздити лише на велосипеді, та більше люблю ходити пішки.

Ізумі: Якби у вас була можливість, яку б спеціальність ще вивчили?

Тетяна Шпак: Якби я мала час та гроші, я б хотіла стати художником. Це моя мрія дитинства. Друга моя мрія — я б хотіла стати фізиком. Такі різні мої мрії.

Ізумі: Що любите читати?

Тетяна Шпак: Дуже люблю детективи. Читала радянських письменників, тому прізвища писати не буду.

Ізумі: Чи є ще якісь творчі напрями, окрім письменництва, які вам подобаються?

Тетяна Шпак: Я люблю малювати, але письменництво зайняло перше місце, мабуть, тому, що умов для малювання у мене немає.

Ізумі: Місто чи передмістя, де комфортніше жити?

Тетяна Шпак: Мені комфортніше жити у місті, це пов’язано з моєю алергією.

Ізумі: Ви екстраверт чи інтроверт? Вам важко заводити нові знайомства?

Тетяна Шпак: Серед великої кількості людей я почуваю себе комфортно, так само як і наодинці. Але з людьми знайомлюся важко. Я довго спостерігаю за людиною, перш ніж заговорю з нею.

Ізумі: От ми і підійшли до завершення. На останок, кому б ви хотіли подякувати за підтримку або натхнення?

Тетяна Шпак: Я вдячна своїм донькам за ту підтримку, яку вони мені надають. Ще я вдячна двом своїм інтернет друзям, з якими я вже другий рік спілкуюся. Це Шелюк Юрій та Раміна Солнцева. З Раміною ми разом писали свої твори до печворків «Босорка» та «Плането, я тут». Юру я умовила взяти участь у проекті «Коли часу обмаль».

Це ті люди, які мене весь час підтримують, з якими я спілкуюся, як з друзями, яких я знаю все своє життя.

Ізумі: Дякую за ваші відповіді, а читачам нагадую — з нами була Шпак Тетяна, авторка оповідань «Примирення» та «Лікар, що втратив пацієнта», питання до якої ви можете залишити в коментарях! Або завітайте на її особисту сторінку на Аркуші