За лаштунками проєкту "Босорка"

Знайомтесь, Nilett — авторка оповідання «Перероджена душа».

Ізумі: Звідки дізнались про проєкт «Босорка»?

Nilett: У найнеочікуваніший та тяжкий період у моєму житті мене запросив сам організатор проєкту, пан Сергій.

Ізумі: Були сумніви щодо того, приєднуватись чи ні?

Nilett: Спочатку подумала, що це якийсь жарт, та після прочитання просто кинула в ігнорування дане запрошення. Але вже на наступний день мене з середини почали гризти сумніви що до блефу, та я задумалася про питання щодо доєднання. Сумнівалася у власних здібностях через невелику авдиторію яку вдавалося зібрати одразу на двох літературних платформах (аркуш та букнет). Чомусь мені здавалося, що цікаво буде читати лише твори популярних авторів. Але все ж, посперечавшись із власними тарганами у голові, взяла себе у руки та кинула заявку на приєднання. Думала якщо не підійде те що я напишу, то мій твір просто не додадуть до збірки, а мене попросять піти.

Ізумі: Босорка — міфічний персонаж, і на цю тему не так просто писати лише на основі фантазії. Що допомогло вам: багата уява чи власний досвід і віра у надприродне?

Nilett: Я і сама того не знаючи, мала пращурів із магічними здібностями саме по жіночій лінії. Прабабуся була знахаркою, яка врятувала і не одне людське життя лише знаючись на травах та знаючи якісь нашіптування, бабуся уміла читати на картах та багатьом нагадала статки та щастя, а пам’ятаю було і таке, що безплідній жінці дитину побачила. Та не вірила, а потім все ж завагітніла. Тоді я і повірила що бабуся дійсно щось та й розуміє утому, що каже.

Мама моя на диво випала з циклу ворожок, поки я успадкувала бачити події крізь сни, спілкування з мертвими крізь сновидіння та дуже хороше шосте чуття. Багацько разів воно рятувало мене прямим словом від самої смерті.

Тому тематика «Босорки» мені дуже близька по душі та поклику крові. Саме через це, відповідаючи на запитання «Так», я вірю у надприродне, та саме це стало переломною точкою у моєму бажанні доєднатися. Самовпевненість тут ключової ролі не зіграла.

Ізумі: Як цікаво) То поділіться з читачами хоч однією містичною історією із реального життя.

Nilett: Все моє життя це суцільна містика. Починаючи від мого народження якого ніколи не мало бути, аж до сьогодення.

Одного разу мені наснилася стара жінка з села, де жила моя бабуся. Вона мешкала на сусідній вулиці від нас. Після своєї смерті вона з'явилася мені у сні й сказала, що її дочка прийде до нас у гості. Вона попросила мене повідомити її, де лежить родинна хустина, яку передавали з покоління в покоління. Вона заховала хустину, бо боялася крадіжки, а її дочка не могла знайти. Коли вона прийшла, я передала їй слова покійної матері. Спочатку вона посміялася, але потім тихо сказала моїй мамі, щоб та зі мною поговорила, бо такі жарти не смішні та можуть викликати підозру на шизофренію, і пішла. А через кілька годин повернулася з хусткою і вся у сльозах.

Мені було сім років, а жінка, яка вважала мене божевільною, повірила в мої слова.

Ізумі: Містичний досвід якось вплинув на вашу творчість?

Nilett: На творчість це особливо сильно не впливає. Хіба що мені легше дається описати якусь дивакувату чи містичну сцену, яку люди сприймають за «обкурений вайб». А я просто у подібному живу з дня на день.

Ізумі: Розкажіть детальніше про написану вами для збірки «Босорка» історію. Як вибирали для неї тему, чому зупинились саме на ній?

Nilett: Моє оповідання взагалі мало тематику «Чоловік боїться дороги» якщо коротко, яку я вписала у містику. Спершу я сиділа та перечитувала теми по п’ять шість разів так точно. Ігнорувала цю тему. І тут мені згадалася моя власна аварія, тільки от на мотоциклі та з дядьком за кермом. Причини падати не було, а ми злетіли немов від удару який прилетів з боку. Хоч ми й не постраждали, але страх перед колесами створився чи не малий. Дядькові знадобилося декілька років аби пересилити себе та знову завезти мотоцикл. Я вирішила використати цю життєву ситуацію як натхнення, хоч і переписала її до невпізнанності.

Ізумі: Чи правильно я розумію, ваша босорка має прототип у реальності?

Nilett: Так, образ босорки я запозичила зі своєї прабабусі, яка часто саме так й реагувала на людей які приходили. Вона завжди знала чому ті тут, та не любила гаяти час.

Ізумі: Що ви хотіли донести до читача своїм твором?

Nilett: До читача я хотіла донести, що хоча шлях може бути сповнений небезпек, варто іноді, попри страхи, повірити в себе, зануритися у власний внутрішній всесвіт і зрозуміти, що страхи не вічні. До кожного страху є ключ, знайдення якого допоможе позбутися його.

Ізумі: Чи є у вас фаворити у збірці — оповідання, що сподобались найбільше? Можливо хтось з авторів зачепив настільки, що потрапив у вашу бібліотеку?)

Nilett: Я перечитала безліч творів з усіх трьох томів, і тепер розумію, що виділити когось одного просто не можу, адже всі роботи унікальні та цікаві: одні містичні, інші смішні. За цей час я відкрила для себе багато авторів, за якими тепер слідкую, читаю їхні твори та часто розмірковую над деякими деталями. Я також отримала взаємні підписки, що, можливо, вже можна вважати початком дружби.

Ізумі: Яким ви бачите подальший розвиток проєкту «Босорка»?

Nilett: Як не крути, а «Босорка» показалася надзвичайно добре. Проєкт процвітає навіть після фіксації рекорду. Людям цікаво що таке печворк, вони долучаються, набираються сміливості. Гадаю, інші проєкти стануть ще більш колосальними.

Ізумі: Для участі в проєкті ви обрали ім'я чи псевдонім?

Nilett: Зазвичай я всюди зазначаю лише свій псевдонім для зручності та душевного спокою. Але взявши участь у проєкті, вирішила засвітити й своє справжнє ім’я, хоч псевдо також у дужках завжди зазначала.

Ізумі: Ваш псевдонім має якесь символічне значення? Як він народився?

Nilett: Мій псевдонім не має великого значення або таємниці. Це просто перемішані букви мого імені: Ніколетта — Нілетт. Він з'явився через мою невпевненість, але сильне бажання творити. У школі мене цькували та насміхалися через мою любов до писання. Тому я створила нову сторінку, вигадала псевдонім, нову особистість, і почала свій шлях без їхнього відома. Довго не використовувала своїх реальних фото.

Ізумі: А як давно ви почали писати?

Nilett: Перші спроби щось написати можна віднести до моїх 12 років. Але тоді я писала здебільшого угорською мовою, криві та невдосконалені на мою думку твори, здебільшого фанфіки популярних ігор. Українською ж пишу останні чотири роки, адже для мене настав час змін.

Ізумі: Які події чи стани змусили вас ступити на стежину письменницької діяльності?

Nilett: Я досить замкнута людина. Але у моїй голові постійно крутилися діалоги, іноді настільки драматичні, що я сиділа і плакала. Тому я спробувала перенести ці розмови на папір. Довго писала у блокноти, які ховала під ліжком, у сараї або на горищі, щоб ніхто не прочитав. Згодом почала розповідати мамі про своє захоплення. Довго мене не розуміли. Але коли мені виповнилося шістнадцять років, і мама побачила, що я досі пишу і не збираюся зупинятися, вона навіть почала читати мої твори.

Ізумі: Я часто чую, що у авторів бувають довгі творчі перерви з тих чи інших причин. З вами теж траплялось подібне?

Nilett: Коли я починала, то думала, що популярність або приходить одразу, або ти залишаєшся невідомим назавжди. На жаль, мої твори не читали так багато, як я сподівалася. Через це після першого року у мене почалося вигорання. Я кидала писати на тижні й місяці, перечитувала свої тексти й думала, де саме все пішло не так, що ніхто не хоче читати. Запитувала себе, ЧОМУ мене не хочуть читати. Але з часом з'явилася одна читачка, яка завжди зі мною. Я досі не знаю, хто вона, але вона читає і коментує кожну мою книгу, і це допомогло мені зрозуміти, що іноді навіть заради одного читача варто не здаватися. З часом прийдуть й інші, які зацікавляться мною.

Ізумі: Що вам найбільше заважає, або ж демотивує?

Nilett: Часто дратує думка людей, що "письменництво не принесе тобі багатства". Але я поки що не асоціюю себе з авторами бестселерів та не ганяюся за прибутками.

Ізумі: Чи є якісь українські автори, що якось вплинули на вашу творчість?

Nilett: Якщо виділяти авторів жанру Фентезі, то полюбляю читати Матолінець Наталію, Любов Відуту, Наталію Довгопол, та багатьох інших. А от з Антиутопії поки знайшла досить мало авторів чиїми роботами могла поповнити свою книжкову полицю, але все ж виділити б хотіла авторку Ірину Кацімон. Але прямого впливу на мене вони як такі не мали.

Ізумі: А зарубіжні?

Nilett: Себастьян де Кастелл. Саме цього автора можу на разі виділити для себе як людину яка вплинула на мене через свою творчість. Те як він описує світи які творить, або деталізує рухи чи навіть звуки це диво.

Ізумі: Що може змусити вас перестати писати?

Nilett: Більше нічого. Після тих кіл пекла, які я пережила поки була ще занадто юна та початківець, я загартувалася. Тепер мене не лякають ніякі перепони. Я їх пройду.

Ізумі: Що саме вам найбільше подобається у письменництві?

Nilett: Люблю створювати світи. Це мені й подобається найбільше.

Ізумі: Що дається найважче?

Nilett: Найважчою частиною у написанні чогось, я вважаю описування та деталізацію свого світу. Я можу прописати віру, опис людини, але от краєвиди… Як же я не вмію їх досі описувати. Або емоції. Вони також даються подеколи важко.

Ізумі: До якої категорії авторів ви відноситесь: тих, що буде писати безкоштовно аби хоч хтось читав, чи тих, для кого письменництво є роботою, яка має приносити дохід?

Nilett: На цей час, я людина яка творить за для себе та людей, не очікуючи плати. Але якби я колись стала більш читабельною, можливо це б змінилося? Навіть не знаю.

Ізумі: Тиша з боку читачів — як переживаєте це? А негативні коментарі?

Nilett: Інколи тиша мене зачіпає. Але я настільки звикла до того, що є прочитання, а немає коментарів, що тепер вже не відчуваю відвертої образи або демотивації. Щодо негативних коментарів… Не знаю. З такими ще не стикалася. Хоча іноді навіть негатив може підняти самооцінку(?).

Ізумі: Ваші сильні та слабкі сторони, як автора?

Nilett: Не вмію писати у жанрі реалізму, або ж описи детективних моментів даються мені жахливо. Мені легко уявити ситуацію з кримінальним розслідуванням, але перенести це на папір, описати думки героя вже не так легко.

Ізумі: Де і як зазвичай ви пишете? Які стимулятори використовуєте, коли «сідає батарейка»?

Nilett: Зазвичай я пишу вдома, за своїм комп’ютером, у компанії тиші. А як стимулятор у мене діє як музика, та і подеколи невеличка кількість червоного солодкого вина. Я розслабляюся, а фантазія дозволяє розгортатися у різні напрямки.

Ізумі: Чи ви маєте досвід роботи в співавторстві?

Nilett: Була спроба написання книжки у співавторстві з дівчиною з якою я довгий час жила разом. Ми поділилися на «опис» та «діалоги». Але врешті решт книга так і не дописалася через наш роз’їзд та малу кількість спілкування.

А інша спроба була через спілкування онлайн. Також нічим готовим не закінчилося. А оскільки ідея була спільна, я не бралася за неї у соло.

Але я й надалі готова до співпраці за чиїмось бажанням.

Ізумі: На вашу думку, чи обов’язкова авторам допомога редактора, коректора, бети, якщо це самвидав? І коли вони стають потрібні? У вас вони є?

Nilett: Гадаю, що це невіддільна частина автора, який бажає зростати. У мене були бета-читачі і коректори, які були готові допомагати за просте «дякую». Це не були друзі, знайомі. Це були люди, яким подобалося те, що я створила, та вони хотіли удосконалити вже і так непогане. Вони потрібні на початку, але інколи приходять з часом і це також не погано.

Але на разі, я вже не маю ні одного ані другого. Тож викручуюся сама.

Ізумі: В яких жанрах вам найкомфортніше писати? Це особисті вподобання чи вплив ззовні?

Nilett: Мій жанр в основному – це антиутопія. Я люблю безлад, який можна називати шедевром. А ще, обожнюю уявляти, як люди готові змінюватися заради виживання. Який добряк стає поганню, а якась гнилюка може стати справжнім порятунком для інших.

А ще, я поціновувач фентезі. Вигадати з нуля власну світобудову, описувати її мешканців, флору, це захоплююче навіть для автора, а не тільки для читача.

Та й впливу з боку людей що до вибору жанру у мене немає. Інколи від мами або ж подруг чула побажання стосовно роману у реалізмі. Вони хотіли бачити від мене кліше, де багатій упадає за бідною нещасною дівчинкою та навпаки. Але таке мені дається важко.

Ізумі: В яких ще жанрах бажаєте себе спробувати?

Nilett: Задумуюся над детективним романом з ноткою містики.

Ізумі: А експерименти зі стилем, жанрами, темами подобаються?

Nilett: Звісно ж. У мене часто називається це «літературним безладом». Якщо врахувати всі мною написані твори, то там навіть таке знайдеш, про що б не подумав. Намагалася навіть комедію створити.

Ізумі: Яким літературним формам віддаєте перевагу і чому?

Nilett: Віддаю перевагу циклам книг коли пишу, або ж романам. Я не любитель писати щось маленьке та стисле. Завжди відчуваю неповноцінність твору та власне невдоволення, навіть попри те, що маю опубліковані оповідання.

Ізумі: Автором якої прози ви себе вважаєте?

Nilett: Якщо задуматися, тоді я письменниця романів, які завжди закінчуються по різному. Один може бути щасливим, а інший фінал може викликати сльози та не завжди позитивні емоції.

Ізумі: Як відбувається процес створення вашої історії — що за чим і як?

Nilett: У мене ЗАВЖДИ першим планується сюжет. Що до чого, як побудоване, чому. А вже потім, колись, дописуються і герої. Часто є персонажі, які в первозданній формі навіть не існували, а потім стають ключовими.

Ізумі: Важко придумати яскравого персонажа?

Nilett: Я базуюся на характерах. Ледь не у кожній історії у мене є бодай один живчик, який тягне комедійну лінію. Але за часту, цей персонаж з’являється після вичитки, та бажання додати кольорів сюжету.

Ізумі: Як вдається не губити всі розвішані рушниці та позбавлятись від роялей по сюжету?

Nilett: Я дуже часто перечитую власні історії від початку і до самого останнього слова мною написаного. Бо так закручую сюжет, що самій важко навіть з конспектом розібратися. Тим паче коли йду не по ньому. (а таке у мене трапляється часто)

Ізумі: Чи важко прощатись з героями, особливо коли по сюжету вони мають померти?

Nilett: Кожен мною створений персонаж для мене ледь не як власна дитина. Адже я даю їй життя, посилаю на неї випробування. І коли розумію що герой чи героїня має померти, то відчуваю деяку порожнечу в середині. Інколи я навіть заміняла смерть на вигнання або ж «вбивала» інших героїв замість потрібного, цим кардинально змінюючи суть всього сюжету.

Ізумі: Які у вас методи боротьби з творчим застоєм?

Nilett: Я просто даю собі спокій на деякий час. А потім повертаюся до звички бодай дві сторінки та й треба написати.

Ізумі: Є теми, на які ніяк не наважитесь писати, або сцени, які вам ніяк не даються?

Nilett: Еротичні сцени. Це, мабуть, єдине що у мене багато разів просили читачі, але отримували лише натяки на інтим.

Ізумі: Що ви бажаєте донести до читачів своєю творчістю?

Nilett: Думку якою живу і сама: Живіть так, щоб не було про що жалкувати. Робіть те, що не штовхне вас у прірву.

Ізумі: Який на вашу думку ваш читач?

Nilett: Гадаю, скоріше мої читачі у пошуках чогось. Бо і мої герої постійно шукають відповіді на якісь запитання.

Ізумі: Кому ви б не рекомендували читати ваші твори?

Nilett: Дітям яким немає дванадцяти. Подеколи мої історії містять сцени, які можуть шокувати.

Ізумі: З чого порекомендуєте почати знайомство із вашою творчістю?

Nilett: Якщо брати щось більш лайтове, тоді це б була моя книга «Примарна реальність». У ній хоч і присутня містика, але сюжет йде повільно, описує життя людей при певних обставинах, схиляється до реалізму та двадцять першого століття.

А от для любителів одразу кинутися в епіцентр подій, рекомендую цикл «Кінець світу» — там подеколи так швидко та активно щось відбувається, що голова йде обертом.

Ізумі: Я пропоную всім авторам анонсувати твір, який тільки має побачити світ. Що це у вас?

Nilett: Вже цієї осені хочу стартувати з новою електронною книгою яка отримає назву «Химера». Роман буде у жанрі фентезі, а історія розгортатися в авторському всесвіті, де панують люди та звіролюди, та поєднає у собі технології та лицарство.

Ізумі: Для вас паперовий друк — це показник статусу автора? А ви вже маєте друковані видання?

Nilett: Маю плани видаватися, але поки що не впевнена у видавництвах, а самвидав просто не потягну через фінанси. На мою особисту думку видання паперової книги це невеличке досягнення для себе, а ще полегшення деяких людей у виборі книги яку можна почитати. (адже я також більше полюбляю читати паперові книжки)

Ізумі: Кого з українських авторів ви хотіли б побачити на полицях магазинів?

Nilett: Я б дуже хотіла побачити у паперовому виданні книги авторки Валерії Козел. Те як вона пише, це дуже круто. Описати мої враження від її творів дуже важко. Гадаю, вона одна з тих хто заслуговує на такий апгрейд.

Ізумі: На вашу думку, чи повинна література обов’язково чомусь вчити?

Nilett: Я через книги можу дати якесь послання, але явно не сильно вчу. Тож гадаю я більше саме за розважальний контент.

Ізумі: Писали коли-небудь фанфіки або пародії?

Nilett: Фанфіки. Дуже багато фанфіків. Різними мовами. І була скоріше популярнішим фікврайтером, аніж письменницею)

Ізумі: Якщо дізнаєтесь, що без вашого дозволу по ваших книгах пишуть фанфіки або пародії, якою буде реакція?

Nilett: Я б була тільки за. Пишіть, творіть, кидайте мені. Я б залюбки почитала про альтернативне життя моїх дітей.

Ізумі: Останнім часом дуже часто обговорюєте використання ШІ у творчості, в тому числі й в якості можливості зникнення творчих професій, особливо художників. Що ви думаєте про це? Чи загрожує ШІ й письменникам?

Nilett: Штучний інтелект ніколи не зможе замінити фантазії живої людини. Він базується на інформації, яку може знайти у нейромережі. Але власної книги ШІ не напише. Максимум плагіат на щось вже кимось створене.

Ізумі: Хто створює обкладинки до ваших книг?

Nilett: Я сама. Тому вони часто змінюються, адже геніальні ідеї приходять з часом.

Ізумі: Як ставитесь до насилля в літературі, графічних описів вбивств?

Nilett: Сама використовую такі сцени у власних творах. Тому нічого проти не маю, допоки це дійсно тільки на аркушах книги.

Ізумі: А до описів самогубства?

Nilett: Особисто я недолюблюю тему самогубств, бо маю не найприємніші приклади з життя. Тому уникаю їх якщо можу. Але авторів, які використовують такі сцени або згадки, звісно ж, не засуджую.

Ізумі: Що для вас важче: психологічне чи фізичне насилля описати? А що важче читати?

Nilett: Читати та самій відтворити саме психологічне насильство. Описати рани та різновид ударів я можу легко, а от людину, яку мають морально повільно вбивати, це не про мене.

Ізумі: Що думаєте щодо популяризації тематики ЛГБТ в літературі?

Nilett: Я ставлюся до цього нейтрально, а можливо навіть позитивно. Мене не зачіпає на пряму ця тематика, але я підтримую думку того, що люди не мають соромитися чи боятися того ким вони є. Всі ми особистості, які неповторні.

І так, у деяких моїх романах є персонажі що представляють ЛГБТ спільноту.

Ізумі: З якими проблемами стикаєтесь як автор?

Nilett: Найбільшою проблемою, мабуть, є популяризація власних робіт. Я намагаюся пиляти відео у тікток, робити меми по своїх книгах. Але поки що не дуже якось вдається.

Ізумі: Що на вашу думку найперспективніше на українському ринку: видавництво, літ. агент, самвидав (друк), ел. книги, продажі на сайті?

Nilett: На разі я бачу перспективу саме в електронних книгах. Публікуєш ти їх безкоштовно, а потім якщо вийде, то можеш їх продавати на онлайн платформах. А там може і видавництво знайтися гідне.

Ізумі: Як вважаєте, що чекає на літ. ринок України через роки три (коли закінчиться війна)?

Nilett: Важко сказати. Видавництва подеколи дивно відносяться до авторів як початківців, так і професіоналів. Можуть відмовити у друці, а можуть одразу видати ледь не цілий цикл. Але все ж гадаю буде тільки краще. Адже українською мовою дедалі більше книжок.

Ізумі: Що можете порадити початківцям?

Nilett: Як собі нагадати, так і іншим хочу лише порадити не здаватися коли все не одразу йде як по маслу. Одного дня ми ноунейми, а іншого вже можемо бути кимось видатним. Багато українців здобули свою славу з часом.

Ізумі: Що ж, ось ми і підійшли до особистого блоку. Розкажіть про себе, як про звичайну людину.

Nilett: На разі мені повні 23. Майже шість років навчалася в Університеті на факультеті історії та археології, хоча доля склалася так, що навчала через війну у молодших класах та змогла навіть влаштувати малечі справжній випускний про який ті мріяли. На разі була вимушена звільнитися через обставини на роботі та шукаю себе в інших професіях.

Ізумі: А з якого ви регіону України і де перебуваєте зараз?

Nilett: Я родом з Закарпаття. Тут народилася та тут і перебуваю по сьогоднішній день. Виїжджати не маю навіть у майбутніх планах. Якщо вся молодь виїде, то хто залишиться у країні? Має хтось працювати та сплачувати податки, волонтерити, інакше інфраструктура просто розвалиться.

Ізумі: Чи є у вас унікальний досвід, якого немає в інших і який ви використовуєте у своїй творчості?

Nilett: Я декілька разів ледь не потонула. Тому в одній зі своїх книг також є момент з подібною історією. Це сильно вплинуло на те, що я боюся описувати фобії людей. Бо сама маю їх чимало.

Ізумі: У вас є переконання, які допомагають вам триматись у тяжкі моменти?

Nilett: Я переконана у тому, що якби важко не було, це не причина закриватися у собі повністю, та припиняти робити те, що може заспокоїти або просто розкрити самого себе. Я багатьох втратила назавжди та це подавило мене. Але якщо я відмовлюся і від того аби бодай банально писати, то що тоді взагалі робити? Монотонність вичерпує життєву силу, а час не лікує. Він повільно вбиває.

Ізумі: Ваша улюблена фраза або девіз по життю?

Nilett: «А хто якщо не я?»

Ізумі: Чи маєте шкідливі звички?

Nilett: Був час коли дуже підсіла на енергетики. Вживала по 4 баночки за день. (це майже один літр). Хоча саму каву ніколи не могла сприймати серйозно та не маю залежності від кофеїну. Цього досі ніхто зрозуміти у мені не може)

Ізумі: А корисні?

Nilett: Люблю спорт. Часто займаюся фітнесом або банально багато гуляю.

Ізумі: Ви ризикова людина?

Nilett: Ну як сказати. Екстремальний спорт або ж розваги не для мене. Але людей від скажених собак рятувала, у бійки аби комусь допомогти лізла, з поліцією сварилася, хоча до мене їм діла не було. Тому… Мабуть, трохи є таке? ))

Ізумі: Чого боїтесь?

Nilett: Втрачаю свідомість від вигляду крові. А ще, я арахнафоб. Побачу хоч одного павучка, верещу на три вулиці почують. Боюся висоти. Не можу залізти на драбині вище за третю сходинку, а у придачу ще й боюся води. Якщо ноги не торкаються дна, я вже починаю панікувати))

Ізумі: Вас колись рятували, або ж ви когось?

Nilett: Я постійно лізу куди не просять, хоча нерідко це закінчується чиїмось порятунком бодай від побоїв або падіння звідкись. Мене також часто рятували від утоплення.

Ізумі: Що було найстрашніше у вашому житті?

Nilett: Момент коли я думала що дійсно втону, бо поруч нікого не опинилося, а мене занесло на глибину. На щастя в останні моменти до мене підпливли незнайомці та допомогли повернутися до берега.

Ізумі: А найкумедніше?

Nilett: Якось я взялася за шматок дерева. Мені на руку виліз маленький павучок. Я так злякалася, що заверещала, а той шмат дерева полетів у напрямку сусіднього двору. Я ні у кого не влучила, бо завжди була погана у грі «дартс», а от павука, мабуть, довела до інфаркту як і він мене.

Ізумі: Опишіть найщасливіший момент.

Nilett: У мене їх багато, але один з них це зустріч з подругою, яка останні сім років мешкає закордоном.

Ізумі: В школі на фізкультурі були серед перших чи ховались, поки всі бігали?)

Nilett: Я бігала, але шахраювала. Часто відставала, інколи сідала коли вчитель не бачив, прибріхувала за погане самопочуття, або ж спеціально забувала взуття чи приходила у джинсах.

Ізумі: Скільки мов знаєте?

Nilett: На рівні рідної знаю дві мови: українську та угорську. Додатково трохи знаю англійську, але її знання сильно не похизуюся. Головне, що зрозумію, якщо запитають, як звати.

За угорську мову можна додати, що я народилася у двомовній родині. По татовій лінії у мене одні угорці, поки по маминій – українці. Тому мене не сильно запитували, якою мовою я хочу говорити

Ізумі: Авто, мотоцикл, скейтборд, їзда верхи, велосипед, власні ноги — що вам ближче? Вмієте водити?

Nilett: Маю водійське посвідчення близько п'яти років. Але небагато практики, тому наразі велосипед та власні ноги – мої найближчі друзі у подоланні відстані. Або ж мій найулюбленіший громадський транспорт – автобус (обожню особливо літом. Спека, запахи, зачинені вікна, бо комусь дує). Але дуже хочу навчитися кататися на скейтборді. Виглядає боляче, але весело.

Ізумі: Які види спорту подобаються, або чим займались?

Nilett: Якщо говорити тільки за види спорту, то мені подобається все що пов’язане з м’ячами. Футбол, баскетбол, волейбол, теніс, це все мене цікавить. Залюбки можу дивитися матчі по декілька годин навіть не відволікаючись. Але щоб самій пограти, тоді вже максимум волейбол, адже футбол для мене завжди закінчувався розбитою губою або носом.

Ізумі: Якби була можливість, яку б спеціальність ще вивчили?

Nilett: Мрію про здобуття диплома про акторську майстерність або професію сценариста кіно. Але це, мабуть, єдине що так і залишиться мрією.

Ізумі: Чи колекціонуєте щось?

Nilett: У дитинстві колекціонувала наклейки різних видів та розмірів. Журнал куди я все клеїла досі стоїть на моїй полиці. Хоч і давненько не поповнювався. А тепер же я колекціоную блокноти. Їх у мене понад тридцять.

Ізумі: Назвіть улюблену книгу та фільм.

Nilett: З фільмів це «Хроніки Нарнії» або «Володар Перснів». Таких світів ще треба вигадати. З книжок мене дуже затягнув цикл «Творець Заклинань» Себастьяна де Кастелла. Хоч я не фанат Гаррі Поттера, але тематику магії я дуже полюбляю.

Ізумі: Яка література (жанр, автор) вам подобається як читачу?

Nilett: Я не прив’язую себе до одного жанру як читач. Кожного разу щось нове. Довго не сприймала романи, а тепер пишу їх сама. Не читала книги у жанрі жахи, а потім бац та тепер читаю їх ледь не кожен день. Аби розуміти як діє детектив, читаю детективи та дивлюся багато криміналістики. Довго не читала віршів, бо вважала поезію не своїм світом, а тепер маю куплені збірки.

Ізумі: Окрім письменництва ваша творча натура проявляє себе ще в чомусь?

Nilett: Окрім письменництва я обожнюю малювати, але часу мало, а на творіння потрібен саме час. А коли часу й так бракує, то у пріоритет ставлю саме книги.

Ізумі: Де більше подобається жити: в місті чи за містом?

Nilett: Я люблю бути сама, але обожнюю життя у місті. Навушники найкращий друг, музика грає, фантазія у різні боки, а ти гуляєш по парках та скверам, не бентеживши себе думкою що маєш розважати когось своїми розмовами.

Ізумі: А де вам комфортніше: в натовпі чи наодинці?

Nilett: Якщо натовп це скупчення двох людей + я, тоді можу побути у компанії. Але якщо кількість осіб перевищує вісім, тоді мені дуже некомфортно, та частенько я починаю губитися.

Ізумі: Вам важко знайомитись з людьми?

Nilett: Знайомитися — так. Потім підтримувати спілкування – ні.

Ізумі: А спілкування в мережі могло б замінити вам живі зустрічі?

Nilett: Залежить, мабуть, від мого настрою. Колись я хочу живого спілкування, а колись вистачає й онлайн листування з людиною.

Ізумі: На вашу думку особливості вашого характеру пов’язані з тим, що ви стали письменницею?

Nilett: Ні. Я почала писати ще задовго до того, як мій характер став таким неоднозначним.

Ізумі: Кому б ви хотіли подякувати за підтримку, як автор та людина?

Nilett: Подяку хотіла б висловити в першу чергу моїй подрузі, яка навіть через мовний бар’єр (вона угорка) підтримувала мене у творчості, та навіть зараз надихає мене творити, дарує блокноти та ручки аби мені було завжди куди нотувати. А також матері, яка швидко прийняла мою любов до книг та письменництва. Як би не вони, то було б важко дійти до того де я є зараз.

Ізумі: І останнє питання-узагальнення всіє розмови: що особисто для вас означає письменництво?

Nilett: Це мій світ та бачення.

Ізумі: Дякую за ваші відповіді, а читачам нагадую — з нами була Nilett, авторка оповідання «Перероджена душа », питання до якої ви можете залишити в коментарях! Або завітайте на її особисту сторінку на Аркуші