Зрада душі

Продати небо за жменю піску,

Змінити крила на затишок клітки.

Ця зрада тиха, в холоднім страху,

І в дзеркалі — лише тіні й відбитки.

Ти обіцяв собі бути вогнем,

А став лиш попелом в липких долонях.

І день за днем під холодним дощем

Гасив те світло, що є у іконах.

Продати душу — не крикнути «ні»,

Коли сумління благає про вчинок.

Це розчинитись в німій глибині.

Комфорт обрав, як останній спочинок.

Душа не плаче, а тихо мовчить,

Іде у безкрай, лишаючи тіло.

І в грудях більше ніщо не горить —

Лиш попіл там, де життя пломеніло.

Купити можна і спокій, і світ.

Та як дивитись собі у зіниці,

Коли сам собі ти і кат і лід

У власній тісній, холодній в’язниці?

15 квітня 2026 р.