В тихому болоті чорти нудні

В тихому болоті чорти нудні,

Сидять по шию в зеленій воді,

Жують латаття, мов старі діди,

І згадують, як були молоді.

— Ех, пам’ятаєш, як лякали людей?

— Та де там, брате, вже сили не тей.

Тепер максимум — квакнеш гучніш,

І жаба скаже: «Та тихше, нудіст!»

В тихому болоті тиша густа,

Навіть відьма сюди не літа,

Бо тут замість жахів — рутина одна:

Буль-буль — і знову нудьга страшна.

Один чорт дістав старий телефон:

— Може, влаштуєм онлайн-марафон?

Сигнал не ловить, вайфаю нема —

Лише комарі і трясовина.

— Може, гайнемо в місто на час?

— Та ні, там люди страшніші за нас…

І знову мовчать, і знову сидять,

І мріють когось хоч раз налякать.

В тихому болоті чорти нудні,

Не ті вже часи, не ті вже вони…

І тільки місяць сміється з висот:

«От вам і пекло — болото без пригод!»

— Може, книжку напишем про страх?

— Та хто її купить у наших краях?

— Назвемо: «Жахіття болотяних днів»…

— Там жах лише в тому, що дуже нуднів.

І кожен із них — ніби трошки живий,

Але без вогню, без іскри, пустий.

Бо страшно не чорт, що в пітьмі регоче,

А той, що нічого уже не хоче.

А десь поза тишею — світ кольоровий,

Де ризик і радість, і шлях випадковий,

Та чорти нудні не підуть туди —

Бо звикли до власної тихої води.

І люди бувають — як ті болотяні:

Без мрій, без ідей, без жару. В пітьмі.

Живуть собі тихо, не роблять біди —

Та інколи хочеться дать їм 3.14зди.

P. S..

Та інколи думаю, дивлячись в тінь:

А раптом і я — серед тих тихих пнів?

Сиджу у болоті своїх власних днів,

І мрію про рух, та лишаюсь без змін.

Більше на —>> https://korop.gt.tc/