ВІДЛУННЯ

Коли стихне шторм і згаснуть всі вогні,

Емоцій вир за обрій відпливе,

Він залишиться в тихій глибині,

Де дзеркало душі його наздожене.

Залишиться один — без масок і прикрас,

Сам на сам з тим, чого він не зробив.

І в грудях тиснутиме невблаганний жаль:

Що не прийшов... не захистив... не полюбив...

Шкодуватиме: «Треба було йти»,

«Сказати слово», «Просто поруч бути».

Будуватиме в пам’яті до берега мости,

Які вже встигне прірва затягнути.

Він каятиметься, шепотітиме в пітьму,

Проситиме прощення за холод і мовчання.

Але дарма... мені вже (не йому)

Не треба буде те гірке розчарування.

Тій, що пішла, чи тій, хто просто зник,

Цей жаль не змінить спаленої карти.

Він міг цінити, поки був той крик, —

А згодом каяття нічого вже не варте.

Я ж винесу з вогню цей головний урок,

Яка б не сталась подія чи провина,

В майбутнє зроблю впевнений я крок -

Ніколи не забудь, що ти людина.

Tetiana Shaf