Крапля меду

Ти розчинився у мені,

мов крапля меду в чашці чаю, —

у затишній напівпітьмі,

де я себе вже не шукаю.

Немає більше гострих слів,

лиш м’якість сонячного світла.

Ти дотиком усе змінив —

серед зими весна розквітла.

В цій дивовижній глибині,

де розчинився ти без краю,

летять весняні теплі дні,

в мені медовий слід лишають.

Немає «ти», немає «я» —

є «ми» і спільна чашка чаю.

Ми — це натягнута струна,

яка дзвенить, і звук літає.

__________________________

Я розчинилася в тобі —

не так, як мед у чашці чаю,

не просто солод на губах,

що за хвилину десь зникає.

Я не краплина, що в теплі

втрачає форму і кордони,

я — як молитва у тиші,

як у металі передзвони.

Я розчинилася — у склі

в ранкових променях іскристих,

у перших квітах на землі,

пахучих, ніжних і барвистих.

Мене не випити до дна,

не розділити «до» і «після».

Тепер я — ти, твоя луна,

і я в тобі — як тиха пісня.

_________________________

Тепер ми — сплав, єдиний рух,

де кожна думка — спільна риса,

де в унісон і серце, й дух

в одну мелодію сплелися.

28 квітня 2026 р.