Вінчана сріблом

«Бо Господь, кого любить, того карає...»

(Євреїв 12:6)

Я — скеля міцна, що вінчана сріблом,

Об мене всі хвилі розбились ущент.

Мене шліфувала доля нестримно,

Гартуючи волю кожен момент.

Хоч страх підступав — я ішла навпростець,

До чистого світла, до храму душі.

Бо знала: добро — це життєвий вінець,

Що гасить зневіри гіркі міражі.

«Люблять — то б’ють»… Хай говорять усюди,

Я встояла міцно, бо надія жива.

Вона крізь шторми вивела в люди

Й вплела у молитву вдячні слова.

І Богу сьогодні я дякую щиро —

За світле й щасливе моє майбуття.

Я скеля, що сповнена світла і миру,

Бо з вірою йшла крізь терни життя.