Сторож віків

Стоїть між дубів вартовий мовчазний —

Вдягнений в дерево: колоди, балки й тінь.

Він тягнеться в небо дахом золотавим,

Укритий заслоном із моху живим.

Та вежа з хрестом на верху — не проста:

Це сяйво святого та вічного світла.

Стискає простір, пронизує небо —

У цьому хочу знайти проблиск надії.

Різьблені стовпи, що підтримують дах,

Гойдають тишу, застиглу у віках.

Заковані в ґрати двері аркові

Стоять мовчазні на кам’яній основі.

Дивлюся я знизу — маленька й самотня,

Шукаю зміст віри та сенси буття.

Та чую лише, як вітру пориви

Приносять із собою порожні чуття.

Ці стіни — мов скринька людських таємниць,

Ховають молитви, що йшли до небес.

В повітрі — відлуння тих душ голоси,

Що досі не зникли, що досі живі…

24.05.25