Розділ 1: Криваве передчуття
Ранок зустрів Тріполіцу, накривши її похмурим покривалом. Давид-ефенді встав із грубого, важкого матраца, потираючи очі. Запах пилу та вовни заполонив усю кімнату, неначе густий туман у гірській ущелині, що не дає зробити повноцінного вдиху.
Ледве підвівшись із холодного матраца, він обережно розсунув тканину й побачив туман, що рухався в бік його кази. На вулиці стояла підозріла тиша, ніби перед бурею. Вона здавалася зрадливою та надто втішною, ваблячи непроханих гостей і лихо невідворотне.
Горщик із базиліком стояв на кам’яному відкосі вікна, готовий зів’янути від нестерпної посухи. Юний господар ще деякий час дивився у вікно, роздумуючи над днем. Цей день чомусь здавався не таким, як раніше.
Погляд зупинився на олії, що вже тривалий час була розлита, витікаючи з тріснутого каганця. Він насторожився, але, не бажаючи витрачати на це час, тихо прибрав рідину й рушив до коридору.
Запах диму та вогкості дав про себе знати ще там. Вогнище палало, зігріваючи руки. Перед ним постала сестра Елені, обмотана хусткою. Вона повільно обернулася та сказала:
— Калімера, Давиде.
Присівши поруч, він лагідно відповів:
— І тобі, сестро.
Вона простягнула йому тацю з кавою, притискаючи її до грудей.
— Тримай, брате. Пий на здоров’я.
Він акуратно взяв зарф і зробив ковток приємної гарячої кави.
— Дивись, не обпечись, братику, — мовила вона.
Допивши, він промовив:
— Бендіча мано.
Сестра лише злегка посміхнулася у відповідь. Він насолоджувався ніжним ароматом, глибоко вдивляючись у вікно.
Він уже збирався виходити, як раптом пролунали крики — аж підвішений посуд захитався.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!