Життя це…

Мов полотно — етюд із акварелей,

Або на парусині грубий шарж.

Ми пишем світ мазками несвідомо,

І часом це скидається на фарш.

То барви ллються сонцем крізь долоні,

То згасне світло — і пливуть мазки.

Ми ловим виставки десь на кордоні,

І маємо — неписані рядки.

Хтось вибирає золото і рами,

Хтось хрестиком зшиває пустоту.

А час стоїть за нашими плечами

І мовчки править кожну кривизну.

Та крізь штрихи — десь рвані і нерівні,

Проб’ється колір — впертий і живий.

І кожен рух, мов іній передсвітній,

На полотно напише відблиск свій.

Час плине — а ми рвемо ті картини,

Де сон і думка змішані в мазках,

І хоч місцями світяться глибини,

Та небо тоне в темних кольорах.

Ми стоїмо на порваних картинах,

Натягуємо нове полотно.

Мазок. І знов життя — нові етюди.

І сонце тихо ллється у вікно…

10 травня 2026 р.