Крізь пальці

Ми пішаки у грі старого часу,

Йому байдужі виграші й жалі.

Не назбирати миті про запас нам —

Вони щезають, наче журавлі.

Він не у цифрах замкненого кола,

Не у годиннику, що ріже крок.

Він у розмовах, в поглядах довкола,

У зморшках, що лишають нам урок.

Мчимо, не помічаємо хвилини.

Ковтає їх безлика метушня.

І час крізь пальці — річкою невпинно

Затягує у тихе небуття.

Не повернути мить, що догоріла,

І не розквітне зірваний букет.

Душа хотіла, та рука не сміла —

І зник в імлі знайомий силует.

Назад не повертає час нічого —

ні слів, ні днів, загублених колись.

Що не сказав і не зробив для когось,

крізь пам’ять проросте і заболить.

10 травня 2026 р.