Кава, пес і плани…

Всміхається кава до мене зухвало

І піниться в турці — мов місця замало.

Будильник рве тишу, собака співає,

А в мене вже дах помаленьку злітає.

І плани десь там копошаться і труться,

Мов біля дверей стоять, мнуться і мнуться:

«Війти? Може, ні? Та хто ж її знає?

Вже ніби проснулась… чи ще почиває?»

Я — зомбі по кухні, а кава стікає,

Тікає, сміється і пісню співає.

Собака тим часом виляє хвостом:

«Смаколика дай! Поки прошу добром!»

А плани на мене вже скоса: «Ну, як?

Сьогодні ти геній чи, може, ніяк?»

А я їм у відповідь: «Тихо, сидіти —

Я ще не прокинулась. Кави попити!»

А сонце лоскоче ще сонні фіранки,

І очі собачі сміються від ранку.

А плани… та що там — нехай визрівають.

Вони ж, як і кава, — самі прибігають.