Недосяжний

Мія

Полум'я відкидало світло на наші самотні фігури. Навіть попри сяйво місяця здавалося, що довкола нас суцільна пітьма, яка поглинає все, перетворюючи на химерні тіні та суцільну темряву.

Поки я сиділа навпочіпки біля багаття й колупалася в ньому паличкою, погляд раз у раз повертався до непритомної фігури. З важким зітханням я підвелася і підійшла до нього ближче.

Чоловік був блідий, губи сині, а тіло розмалювали багряні, аж фіолетові гематоми. Навіть попри це, спокійний вираз обличчя робив його сувору зовнішність приємною.

Вольове підборіддя, гострі вилиці, невелика щетина й тонка лінія губ склалися у приємний портрет. Напевне, тільки зараз я змогла роздивитися те, наскільки він був гарним.

До того ж, коли я його витягнула, на ньому був костюм. Сорочка, брюки, ще й портсигар у кишені… Дуже дивний набір для звичайного хлопця двадцять першого століття.

Прохолодний вітерець нагадав про себе, вкривши мою шкіру сиротами, коли я вже вкотре обійняла себе за плечі. Опустившись біля тіла хлопця на коліна, я знову поклала голову на його груди.

Мені було важко. Я була виснажена до межі, хотілося просто лягти в м'яке ліжко й не мерзнути тут. Звук серцебиття непритомного трохи заспокоїв мене, але його шкіра досі була холодною. Багаття не так сильно допомагало, адже мені теж усе ще було холодно.

Звісно, я знала, що в теорії могла б спробувати зігріти його собою, як пінгвіни гріються, збиваючись до купи, але… Я вагалася. З одного боку, він був непритомний, а з іншого — це було питання виживання.

Навіщось озирнулася, пройшовшись поглядом по темряві довкола, ніби хтось міг побачити те, що я роблю.

— Ну що ж… — видихнула я, знову глянувши на хлопця піді мною.

Зібравшись із силами, я все ж притислася до чоловіка усім своїм тілом, майже лежачи на ньому. Не хотілося на нього сильно тиснути, я пам'ятала про травми, але так було краще.

Серце калатало в грудях, мов скажене, від суміші сорому та якогось внутрішнього трепету. Тактильною людиною я ніколи не була, і ось так обійматися з незнайомцем було для мене чимось незвичним. Нечуваним, я б сказала.

Спочатку було неприємно тулитися до крижаного тіла, але згодом його шкіра почала поглинати тепло, і мені самій стало тепліше.

Розмірене серцебиття і тріск паличок у багатті стали єдиним, на чому я сфокусувалася. Знесилені м’язи ніби налилися свинцем, сьогодні я точно діяла за межами своїх можливостей.

Моя тепла рука лягла на його холодну долоню, і я підтягнула її ближче до себе. Притиснувши її до своєї шиї, я засичала від різниці температур. Хотілося б відігріти його всього, навіть руки.

Пучки моїх пальців погладжували його шкіру, і я заплющила очі на мить. Від нього пахло річковою водою, димом і нотками одеколону. Його аромат було важко розрізнити, але це було щось схоже на мускус.

Не усвідомлюючи своїх дій, я уткнулася носом у його шию з чистої цікавості. Так, це точно щось із мускусом і якимись пряними нотками, що ледь-ледь вибивалися крізь запах диму та свіжість вологого повітря навколо нас.

Шкіра на його шиї була на диво теплою, що не могло не радувати. Наш безперервний контакт — шкіра до шкіри, відчувався гостро, особливо коли я ось так тулилася до нього.

Моя вільна рука ковзнула з його грудей униз, вже гарячою шкірою між нашими животами. Його прес був рельєфним і добре промацувався навіть кінчиками пальців.

М’які пучки окреслювали тверді м’язи, ненав’язливо торкаючись, ніби він якась крихка статуетка, якої так хочеться торкнутися, але страшно щось відламати ненароком. Рука, що притискала його долоню до моєї шиї, пройшлася плечем до біцепса й трохи стисла м’яз.

Мені вперше випала можливість торкатися такого міцного чоловічого тіла. Не те щоб я ніколи не торкалася чоловіків, звісно ні, просто вони не були… такими. Денні був високим і худорлявим, а мій колишній хлопець, з яким ми не пробули разом і місяця, тілом явно не займався так завзято, як цей незнайомець піді мною. Принаймні, з вигляду так воно й було.

Раптом чоловік застогнав і трохи порухався, через що я з переляку відсмикнула свою руку від його плеча й застигла на місці. Щоки почали буквально палати від сорому, коли я зажмурилася, не в силах навіть глянути на нього. Невже прокинувся?

Шлунок неприємно стиснувся від раптової хвилі паніки, коли я таки знайшла в собі сили припідняти голову й глянути на нього. Він морщився від болю, але очей не відкривав.

Напевне, його тіло почало підвищувати температуру, і він відчував, як шкіру ніби поколює тисяча маленьких голочок. Я знала це напевно, бо сама відчувала щось схоже, коли нарешті припинила мерзнути.

Він трохи стогнав і метався. Його голова мляво рухалася з боку в бік, а сам він слабко смикався. У цей час я ніби забула, як дихати. Його очі розплющилися на мить, затуманений погляд намагався за щось зачепитися, та все ж, здається, сили покинули його, і він знову заснув чи знепритомнів.

Обережно я сперлася на лікті по обидва боки від його тіла й важко ковтнула. Я жадібно роздивлялася кожну рису його обличчя і спускалася нижче. Адамове яблуко, що спокусливо випирало на шиї, ключиці, які чітко проглядалися, і масивні грудні м’язи, вигляд яких навіть не псував великий синець на ребрах, що вже не так гарно розплився шкірою.

Погляд повернувся на його обличчя, і я помітила синець на вилиці, що налився кров'ю. Напевне, коли кровообіг став нормальним, виступило більше крововиливів, яких до цього не було видно.

Ніби в якомусь дивному маренні чи глибокій задумі, я піднесла руку до його щоки й невагомо провела великим пальцем по шкірі прямо над синцем.

Цікаво, який він? Який цей чоловік? Зараз він здавався таким беззахисним, вразливим, але чимось прекрасним у цьому стані. Моя рука піднялася вище, і я зачесала пасма його темного волосся, що впали на чоло, назад.

Після річкової води воно було липким і трохи неприємним на дотик, коли я занурила пальці глибше, злегка стискаючи корені.

Я схилилася прямо над його обличчям, розглядаючи його з якоюсь маніакальною уважністю. Чисті пори, довгі густі вії та легкі зморшки між бровами, що додавало йому серйозності навіть у такому стані. Я навіть позаздрила: ну чому чоловікам так щастить? Не в кожної дівчини будуть такі довгі вії, а про шкіру взагалі мовчу. Дуже сумніваюсь, що він робить двоетапний догляд щодня. Ця думка змусила мене хмикнути й трохи похитати головою.

Усе ж, погляд моїх карих очей опустився до його губ, минувши ніс. Рука спустилася його волоссям, зачепивши вухо, а великий палець окреслив лінію нижньої щелепи й зупинився на підборідді.

Його нижня губа була розбита, і я обережно торкнулася її зі здорового боку, трохи відтягнувши вниз з легким натиском. Колір уже не був таким синім, як до цього, але все одно було видно, що йому не жарко. Інша рука, на яку я зараз робила основний упор, теж лягла на його щоку, поки я рівномірно сперлася на лікті.

Це було божевілля.

Облизавши дещо сухі губи, я схилилася вниз і притисла їх до куточка його вуст, подалі від пошкодженої ділянки. Мій ніс торкнувся його щоки, я вдихнула запах прохолодної шкіри чоловіка, затримуючи дотик гарячих губ на ньому.

Відсторонившись, я свердлила це місце поглядом, прискорено дихаючи. Це відчувалося зовсім інакше, ніж штучне дихання, яке я робила до цього. Той дотик був грубим, майже панічним, позбавленим хоч якогось підтексту, спрямованим на порятунок, а зараз… Зараз це було інакше.

Хотілося дати собі ляпаса. Укол совісті, здавалося, прошив мене від маківки до п'ят, ніби обдавши цілим відром крижаної води.

Раптом я відскочила від нього так швидко, ніби найменший дотик до нього обпікав. Треба було охолонути. Терміново сходити за хмизом чи просто пройтися. Повітря вже почало кусати нагріту шкіру, що швидко привело до тями.

Запальничка освітлювала мені шлях, бо телефон розрядився, а я вперто шукала гілочки у спробах не думати про те, що сталося хвилину тому.

Підкинувши дров до багаття, я посунула тліючі вуглинки до купи паличкою і кілька разів дмухнула, щоб нова партія як слід розгорілася. Щойно вогонь здійнявся, я повернулася до свого місця в обіймах незнайомця, бо ходити майже голяка лісом було малоприємним заняттям.

Закинувши на нього ногу, я завалилася на його більш-менш здоровий бік і обхопила торс рукою. Голова спочивала на його плечі, поки чоло впиралося в шию. Інший же його бік, протилежний від мене, гріло вогнище. Він час від часу рухався, стогнав від болю, розплющував очі, але все одно повертався до непритомного стану.

Я могла побитися об заклад, що його тіло зараз пекельно болить. Добре, що в нього такий міцний м'язовий каркас, це пояснює, як він собі кістки не переламав. Та, судячи з того, як важко він приходить до тями, головою до якоїсь каменюки він таки приклався.

Мене взагалі дуже цікавило те, якого біса він тут робив. Можливо, він один із тих людей з вечірки? Але я не пам'ятала нікого в костюмі й тим паче з таким обличчям. Такого красеня я б відразу помітила. «Може, він бандит?» — промайнула думка. Ну а хто ще буде носити із собою портсигар і ходити в костюмах? Так багато питань і так мало відповідей. Хоча для бандита він якийсь надто молодий, та я не виключала того, що усяке може бути.

Поки я думала, він знову почав трохи смикатися й важко сопіти, коли його велика рука лягла мені на спину та відчутно притисла моє тіло до грудей.

— Не… Йди… — прохрипів сиплий грубий голос, вібрацію якого я відчула кожною клітинкою свого тіла.

Пульс із майже сонного блискавично перейшов у галоп, а щоки стали просто пунцовими. Це дивне раптове почуття збило б мене з ніг, якби я стояла. На якусь долю секунди я хрипко видихнула, ховаючи гаряче обличчя у вигин його шиї.

Здавалося, він лише сильніше притис мене до себе на якусь жалюгідну мить, що стала для мене вічністю. Жодна думка не могла сформуватися в моїй голові, все просто тануло в незрозумілий мікс благоговіння й невіри, перетворюючись на щось, що нагадувало желе.

Заклякнувши, мов дерев'яна статуетка, я боялася і вдихнути надто глибоко зайвий раз. Дивно, але цей контакт не здався мені неприємним, як це часто бувало зі мною.

Коли я обіймалася з Денні, це був швидкоплинний дотик. Найдовше я тулилася до нього лише тоді, коли ми прощалися перед переїздом в інші міста. Тоді я не відчувала такого трепету й близько.

Усе ж, я знайшла в собі сили й почала рухатись, щоб хоч трішки звільнити себе з цих до біса приємних пут, але чоловік був геть іншої думки. Відпускати мене він не збирався.

Відчуваючи, що намагаюся скинути його руку із себе, він незадоволено буркнув, чи, радше, загарчав, і знову притис мене до себе, відчутно обхопивши моє плече своєю долонею, змушуючи мене навалитися на нього повністю. Тепер я була до нього ще ближче. Він притис підборіддя до моєї маківки, і я була повністю в його пастці.

Так, я могла легко вибратись, він не так сильно тримав мене в силу свого стану, але річ була в тім, що я просто не хотіла. Контакт із ним був теплим, а я надто втомлена і змерзла, щоб пручатися.

Здавшись, я дозволила собі короткий відпочинок, адже заслужила на це. Між іншим, я врятувала життя, тож нічого поганого не станеться, якщо я просто трохи пообіймаюся. Очі злипалися самі собою, коли я, сама того не помітивши, поринула в сон, міцно притулившись до тіла чоловіка, який не бажав мене відпускати з якоїсь відомої лише його пораненій голові причини.

Прокинулася я через якийсь невизначений час. Почало світати, темне небо сіріло, а багаття згасло. Рука хлопця, яка обіймала мене до цього, безвольно сповзла вниз, і я легко змогла підвестися. Втрата тепла відчувалася до неприємного різко — я аж здригнулася.

— Бррр… — похитала я головою, коли озирнулася й побачила свою зім’яту майку на камінні неподалік.

Натягнувши цей куций одяг, я взяла запальничку й пішла в ліс, щоб назбирати дров. Туман осів росою, і ранок через таку високу вологість здавався нещадно холодним, тож розвести багаття знову було просто необхідно. Кожен крок нагадував про те, що там, у моїх кросівках, понівечені ноги. Довелося стиснути зуби й вперто йти.

Коли рани були свіжі й ситуація сама по собі була гострою, болю я майже не відчувала, але зараз… Ноги були вкриті рядом синців, а на очах навернулися важкі сльози, які скочувалися вниз і, затримуючись на підборідді, капали кудись під ноги. Вперто рухаючись, я не здавалася, не сміючи зупинятись.

Через певний час, я тримала в руках оберемок відносно сухих гілочок, і вже хотіла повертатись, коли почула метушню. Звуки двигуна, крики й тупіт ніг.

Паніка змусила мене сховатися за найближчою сосною. Я гадки не мала, хто вирішив прийти сюди в такий час. Визирнувши з-за стовбура, я побачила людей у костюмах, які підійшли до мого незнайомця з вигуками «Ми знайшли його!» і «Йдіть сюди!». Коли прийшла ціла делегація людей і поклала тіло потерпілого на м’які ноші, вся ця картинка не вкладалася в голові. Якісь люди в костюмах його шукали? Це хороші хлопці чи погані?

Думка про те, що я врятувала бандита, вже не здавалася такою абсурдною. Висуватися стало страшно. Що, як вони мене вб’ють? Подумають, що я якось замішана в цьому всьому, і все? Довелося ховатися аж до того моменту, поки на простір не спустилася абсолютна тиша.

Повернувшись до місця нашої ночівлі, я підняла із землі свій брудний одяг і спробувала струсити з нього голки.

Незнайомця забрали, і, можливо, так навіть краще. Мені не доведеться нести за нього відповідальність, та чомусь на серці було неспокійно. Я не знала його імені й навіть не здогадувалася, хто він такий. Навряд чи я колись дізнаюся, що з ним сталося далі, але я хотіла вірити, що все буде добре.

Натягуючи джинси прямо так, не знімаючи кросівок, я вже почала задумуватись про себе. З ним-то все зрозуміло, його забрали й вивезли. А мені що робити тепер?