Лиш ковток

Між сьогодні і завтра — межа.

Мов струна, що дзвенить від напруги.

В тиші ночі для нас — таїна.

Там зникають прожитого звуки.

Знову кроки і плани в думках —

Нам приносить спокійний світанок.

Ми тримаємо час на руках,

І щодня нам — «сьогодні» щоранку.

Нерозгорнутий, чистий сувій —

Це ще «завтра», густе і туманне.

Майорять вдалині сонми мрій,

Що ведуть у майбутнє незнане.

Завтра — ще без слідів помилок,

А сьогодні — летить тихим вітром.

І між ними — один лиш ковток,

Що наповнений зоряним світлом.

17 травня 2026 р.