Крізь вушко голки

Три роки тому

Білі смуги світла швидко змінюються, утворюючи майже суцільну напівпрозору доріжку, яка чомусь розміщується на стелі. Намагається підняти руку, аби дотягнутись до тієї ефемерної стежини, та спроба провалюється. Її або хтось міцно тримає, або ж він просто не має достатньо сили навіть для такої елементарної дії.

– Що тут у нас? – почув беземоційний голос десь високо над собою. Говорила жінка. – Ви надіслали червоний сигнал.

– Лежав без свідомості, підозра на передоз. Знайшли недалеко від «ЗаБавоВнИ». Першу допомогу надали, вкололи одну дозу налоксону – і сюди.

– Передоз? – той самий голос і жодної емоції в ньому. – Я думала, всіх залежних вже років з десять успішно лікують у «Новому світі»…

– Цей інший, – відповів чоловік навпаки – дуже емоційно. – Цей вирішив кайфанути по-старому.

Здавалось, жінка застигла на мить, поки зрозуміла, що їй щойно сказав лікар швидкої, а тоді додала: «Деталі». Медбрат кивнув – і за мить у блакитному оці жінки з’явилось повідомлення про отримання нового звукового файлу. Нишпорячи біля руки пацієнта, водночас прослуховувала запис надання першої медичної допомоги, а тоді короткими чіткими фразами вказала медсестрі, що саме потрібно ввести пацієнту. Потім нахилилась над ним, зацікавлено споглядаючи такого відчайдуха. «Кайфанути по-старому?» – прошепотіла лікарка.

Хлопець на мить розплющив очі. Усе пливло. Він чув розмову наче крізь товщу води, коли голоси здаються віддаленими й розмитими. Розумів, що йдеться про нього. Знав, що зробив і чому вчинив саме так. Не хотів, щоб його рятували чи – не дай Боже! – врятували. Бог? Навіщо він згадав про нього? Він взагалі існує?.. Кажуть, багато людей втратило віру ще під час війни у 2022-му. Але ж відтоді минуло так багато часу… Хтось відкинув Бога, а хтось навпаки – увірував. Чи визнавав він коли-небудь Його? Здається, так. Колись. До того, як…

Світ навколо став чорним, непроникним, важким. Кліпнув пару разів, але нічого не змінилось. Мабуть, осліп… Але ж він цього не хотів! Він лиш хотів померти й не завдавати нікому зайвих клопотів… Так само раптово крізь темряву протискується тонкий промінець яскравого світла. Він розрізує чорну матерію. Хтось орудує промінцем обережно, ніби скальпелем. Ще секунда – і темінь зникає. Промінець перетворюється на довгу голку, що виграє всіма барвами веселки, а десь високо-високо видніється тоненьке вушко. Він стоїть посередині цього дивовижного світу. І почувається таким маленьким-маленьким, наче й узагалі не існує болю, а є лиш те світло й спокій.

Зненацька простір навколо знову темніє і звужується, ніби хоче поглинути все світло довкола. Різнобарвна голка спускається вниз і зупиняється саме перед ним. Кольори зникли. Вона стала звичайнісінькою швейною голкою. Й тільки у вушку надалі відбувається магія: всередині видно інший світ, той самий, кольоровий; там відчувається тиша й спокій, ні болю, ні проблем. Він простягає руку, намагаючись розширити вушко голки, аби пройти туди, забутися й ніколи більше не повертатися у свою реальність. Спроби пройти крізь вушко голки марні. Він все намагається проштовхнутись крізь тонку ущелину між металевими вигинами, але нічого не вдається. Зрештою, сили покидають його, він ступає крок назад і просто дивиться попереду, намагаючись оповитись тим спокоєм, що еманує з-за вушка. Єдине, що бачить, те світло у дірці попереду. Тепер воно стає блакитним… Кліпає раз, двічі – голка зникає. І чарівний світ у її вушку теж розчиняється у сірій буденності його реальності.

Так, він знов у своєму світі…

Обличчя лікарки наблизилось до його власного, і хлопець усвідомив, що йому дуже не пощастило: доктореса насправді андроїд. Її мертві очі говорили більше, ніж тілесна оболонка. Але проблема не в цих мертвих очах. Проблема в тому, що андроїдам доручали отакі надтермінові випадки, коли потрібно діяти швидко й ефективно. Пацієнт зрозумів, що нишпорила вона біля його руки не просто так. Десь там, в одному з її пальців ховалася голка, яка вп’ялась йому у вену, а тоді машина під штучною шкірою за пару хвилин визначила склад наркотичного препарату. Медсестрі достатньо було ввести антидот.

Так, тепер його зір кращає. Світ навколо не такий розпливчастий. Він потроху розрізняє тіні від осіб доокола, стіни і стелю, але в голові й досі витає образ голки й невеликого вушка, крізь яке він ніяк не може пройти. Відчуває, що хоче спати. Заплющує очі й поринає у глибокий сон без сновидінь.