Вплетені в час

В кутку кімнати, де пітьми глибини,

Плете, мов павутину, сивий час.

Він тягне миті з кожної хвилини,

І непомітно обкрадає нас.

Він сипле пил на пожовтілі книги,

Вплітає срібло в пасма золоті,

Руйнує створені із криці криги,

Що ми звели на власному путі.

Ми — лиш паяци на рухомій сцені,

Де декорації — це ночі й дні.

Тримаємо їх міцно в своїй жмені,

Та час їх пожирає у вогні.

Ловлю хвилину — кришталеву вазу,

Що ладна впасти, як крихка сльоза.

Життя не повторити двічі зразу,

В цій неповторності — своя краса.

Розмова неба із німим камінням,

Трава, що проростає крізь граніт…

Вплітаємося ми своїм корінням

У місце, де народжувався світ.

Секунда — кожна мить, що догорає,

Насправді не зникає назавжди.

Вона для нас основу закладає,

Вплітаючи в майбутнє наші дні.

27 травня 2026 р.