Смерть

Коли приходить час і гаснуть звуки,

І тінь лягає на розмиту грань,

Ховаються тремтячі кволо руки

В полон порожніх, марних сподівань.

Приходить Смерть буденно, без вагання.

Там не коса, не морок, не імла.

Там дзеркало твого єства й палання —

Усього того, чим душа жила.

Вона вбирає все: твій біль і втому,

Твої гріхи і неспокійні сни,

Щоб повернути стомленим додому

Того, хто заблукав серед зими.

Їй в очі дивляться спокійно, прямо,

Без страху, без прокльонів, без благань.

Вона — остання невідкрита брама

На стику двох незвіданих світань.

29 травня 2026 р