Я тобі пишу...

Я тобі пишу на папері лист,

У словах моїх надмір попелу.

На календарі знову падолист

Сповиває згарище золотом.

Я тобі пишу про весняний сад,

Сонячним промінням пронизаний,

Про бузковий цвіт і вогні троянд…

Одержима я цими рисами.

І узявши їх за святий взірець,

Я тебе шукаю в чужих містах.

Потай шепочу: “Сіверськодонецьк”, —

Викликає тиша у мене жах.

Ні твоїх блават неповторну синь,

Ні перегук листь шелестких тополь,

Ні озер твоїх лагідну гладінь —

Не зіграє жодне із міст цю роль.

Бо шляхами вен пролягли в мені

Міріади вкритих піском стежин.

Як на них лишала відбитки ніг,

Берегтиму в пам’яті я завжди.

Я тобі пишу про сосновий ліс,

Що дотла своє серце випалив.

Світ здавався кращим із-під завіс

Хвойних віт, весною окрилених.

А тепер зима кілька літ уря́д —

Календарних днів мовчазний гравець.

Укриває золотом листопад

Місто на ім'я Сіверськодонецьк.

Вересень, 2025