Тікає час

Я чую, як тікає час —

та наздогнати вже не в змозі.

І там, де серпень мій вже згас,

стою в пилу я на дорозі.

Летять хвилини, як птахи,

у вирій, де немає тиші.

Рахую миті та роки,

які життя в мені залишить.

Зостався лиш мовчазний світ —

куди всі бігли, куди зникли?

Лиш на граніті — легкий слід.

Я до цієї тиші звикла.

Дні осідають у пласти —

сховалась пам’ять у каміння.

Гублю поміж років шляхи,

шукаю іскорки проміння.

Майнув десь промінь вдалині.

На нього йду крізь пил і втому:

Цей шлях належить лиш мені —

та час не вернеться додому.

02 червня 2026 р.