БУРШТИНОВА ЗЕМЛЯ

Аліса не пам’ятала удару. Лише раптовий спалах фар і затяжне падіння в глуху, бавовняну тишу. Коли вона розплющила очі, світу, який вона знала, не існувало. Вона стояла на платформі, що висіла посеред фіолетового неба. Замість сонць над головою повільно оберталися велетенські скляні годинники. Кожна секунда відгукувалася в її грудях важким ударом дзвона. — Це Світ Застиглих Митей, — прошепотів голос. Поруч стояв хлопчик у масці лиса. — Тут живуть ті, хто не встиг сказати головне. Аліса подивилася вниз. Під платформою пропливали хмари з цукрової вати, але вони були гіркими на дотик. Вона бігла крізь лабіринти з дзеркал, де її відображення жило власним життям: одна Аліса була старою, інша — зовсім немовлям...