Мій Годинникар

Все почалося з дивного відчуття «десинхронізації». Я помітив, що звуки навколо почали запізнюватися: я бачив, як на підлогу падає чашка, чув гуркіт порцеляни лише за кілька секунд після того, як уламки вже нерухомо лежали на килимі. Моє власне життя перетворювалося на погано дубльовану п’єсу. Я був виснажений роботою над романом «Межі тліну». Пишучи про смерть, я так затято прагнув закарбувати кожну мить, що, здавалося, фізично витискав час із навколишнього простору. Моя кімната стала зоною аномального спокою. Пил у променях світла перестав кружляти й просто завис нерухомими іскринками. Кава в горнятку не холонула годинами, але й не давала тепла. За три дні до візиту я почув перший сигнал. Це не був стукіт у двері. Це був звук металевого скреготу десь глибоко під підлогою...