Дисонанс Фортуни

Коли вечірнє небо п’є ожину,

Вона приходить в шурхоті плаща.

Фортуна — не сліпа стара машина

І не монетка, що орлом лягла.

Вона — мов кішка чорно-золотава,

Що по сузір’ях впевнено іде.

В її очах — густа гаряча кава,

Полин, що згодом в серці проросте.

Не пестує вона увагою покірних,

Хто просить долі, сівши у куток.

Вона цілує відчайдухів вірних,

Із ниток болю тче атласний шовк.

Коли твій світ розсиплеться на квіти,

І стане темно від Фортуни дій,

Вона навчить тебе горіти й жити,

І на уламках будувати дім.

Це не сліпий танок, це вища міра:

Вона дає лише дорослий шанс.

В кишеню тихо покладе офіру,

І дасть у руки — вічний дисонанс.

28 червня 2026 р.