Наречена

За вікнами мого усамітненого маєтку панувала вічна ніч, розірвана лише блідим мерехтінням неонових зір. Моя душа, затиснута в лещата невимовного смутку, блукала лабіринтами пам’яті, шукаючи ту, що пішла за межу — мою кохану Норму. Смерть забрала її плоть, але мій розум, затьмарений гординею та відчаєм, відмовився прийняти це остаточне «ніколи». Протягом багатьох місяців, оточений скляними ретортами та гудінням обчислювальних машин, я творив свій Opus Magnum. Я не просто створював машину; я будував храм для духу. Використовуючи заборонені алгоритми «Синтетичного Воскресіння», я переніс кожну її думку, кожен записаний шепіт, кожен відблиск її очей, збережений у цифрових архівах, у тіло, створене з порцелянового полімеру та золотих дротів...