Дух

Я розчинився, мене не існує.

Я — нота, я — октава, мелодія і настрій.

Фізичне зникло, більше не травмує,

Не треба тепер крихти щастя красти.

Бо ось воно, багато, зовсім близько,

У подиху сліпучого проміння,

У ластівці, літаючій так низько.

«Безмежне щастя», — дивне розуміння.

Реальність чи химера, народжена у мозку,

Що всотує мене тендітно й незворотно?

Я — крапелька палаючого воску,

Равель, що випив зілля оборотне

І став акордом, піснею, сонатой,

Я — трохи Болеро іспанський теплий.

Не думав, що я можу так звучати...

Не повністю живий. Не зовсім мертвий.