На нулі

Мерехтить у зіницях залізо і сліпить утрата,

Небо тисне на груди, мов кришка із дуба труни.

Ми повземо крізь морок, де кожна секунда — засада,

І вростаємо м’ясом у дикі закони війни.

Ми йдемо крізь вогонь — в нім зростає руйнація смислу,

Де обвуглені душі шукають у пеклі прохід.

Ми тримаємо в жилах реальність, холодну і стислу,

І крізь пальці стікає, солоний, запечений піт.

Рве кордони і простір, шматує ріллю переплавка:

Замість серця у ребра тепер гуркотить автомат.

Кожен спогад старий ріже мозок — вривається правка,

Кожен день на нулі — лотерея й жорстокий диктат.

Ми забули про спокій, ми стали шматками граніту,

Тут запечена пам'ять і в попіл згорають слова.

Ми в окопи затоптані, в чаді не бачимо світу,

Тільки лють кипить в жилах й лишається досі жива.

Проростають крізь шкіру титанові гільзи і втома,

Новий софт завантажено в череп під гуркіт гармат.

Ми ніколи не будемо тими, що жили удома,

Бо у кожному з нас закипає залізо й булат.

29 червня 2026 р.