Точка невідворотності

Я знаю тепер: ніколи не буває запізно.

Просто приходить день, і стає... не потрібно.

І те, що колись здавалось палким і залізним,

Стає непомітним, далеким, майже невидним.

Це дивний закон, що діє у житті до всього:

До болю, людей, до мрій, що колись тримали.

Я більше не прошу в неба нічого палкого,

Я просто приймаю спокій, якого чекала.

Я знаю, що висохнуть сльози. Вони вже сохнуть.

Душа оновиться, скине стару втому й зиму.

І ті почуття, що довгі роки не мовкнуть,

Обернуться раптом на пісню легку і незриму.

Погане забудеться. Справді, усе забудеться.

Час змиє сліди, як хвиля пісок на причалі.

І серце моє нарешті само і зцілиться,

Лишивши в минулому тіні колишньої жалю.

…тепер я знаю — ніколи не буває запізно.

Просто прийшов той день, і стало…. не потрібно.

Відпустило те, що так довго тримало залізно,

І минуле здалося далеким, чужим і безплідним.