Дика троянда

Вона — мов троянда, що дика й прекрасна,

Цвіте попри бурі, шторми і вітри.

Її пелюстки не зів’януть невчасно,

Вона береже своє світло вгорі.

Не в довгих ногах і не в формі обличчя,

Не в трендах, що з часом розвіє як дим.

У жінці є сила — жива, таємнича,

Що серце стає назавжди молодим.

Не в талії тонкій, не в лініях стегон,

Не в штучних бровах чи пишних вустах.

Вона — як глибоке, засіяне небо,

Яке не злічити в людських почуттях.

Крізь зливи і грози, крізь люті стихії,

Вона проростає, дарує тепло.

У ніжній любові, у чистій надії,

В усьому, що квітне бідам на зло.

Вона — це мелодія, тиха і світла,

Що в кожному русі і кроці звучить.

Там дика троянда під сонцем розквітла,

І цю таємницю не можна купить.

Красу її справжню не бачать очима —

Вона не в застиглій земній глибині.

Її тільки серцем відчути під силу,

Й душею тримати любов крізь віки.