Тримаєм фронт

Ми — миті, що затиснуті в кулак,

І вкрадені у вічності зі скрині.

Наш вік — старий, заіржавілий гак

Тримає небо на шнурівці синій.

Ми — спалахи прихованих заграв,

Тектоніка, що спить під шаром мулу.

Хтось нашу юність в кості розіграв,

Жбурнув у пащу вогняного гулу.

Пульсує жила, рветься горизонт,

Ми — ртуть, яку не втримати в долонях.

Ліхтар несемо і тримаєм фронт,

А час малює віхи в нас на скронях.

Бунтує кров, ламає пальців сталь,

Ми мчимось, розсипаємось зірками.

І ця терпка, лимонна наша даль

Назавжди закарбується між нами.

02.07.2026 р.