Суцвіття

А знаєш, жінка — це святе відлуння,

Живе свічадо всіх твоїх доріг.

Вона твоє і щастя, і прозріння,

Твій тихий рай чи твій найважчий гріх.

Що даси — те вона й примножить,

Поверне в душу силою сповна.

Твою любов і шану огородить,

Достатком хату сповнить, як весна.

Та знай: пороки теж зростуть стократно,

Коли даруєш їй байдужість, біль чи зло.

Вона відіб’є холод твій безжально,

Щоб у душі усе живе звело.

Вона — це ти, розширений у світі,

Твоє безсмертя, радість чи біда.

Тому плекай вогонь в її суцвітті,

Бо що посієш — те вона й відда.

А щастя дому — в чоловічій волі,

В умінні вести лагідно у танець.

Коли тримаєш ніжно в спільній долі,

Вона розквітне, мов палкий рум'янець.