Спека

Самотня зірка розкладала на молекули,

На краплі безнадії, на безсоння атоми

Та на думки спекотні, що як жінка пестили

І були водночáс жаданими і клятими.

Не спекатись цієї спеки, не сховатись,

Холодний душ давно вже не холодний.

Лишається одне — трансформуватись,

Перетворитись в тіло іншородне.

Відкинути живе, прийняти нову форму,

У танці трансовім зі світлом поєднатись,

Впустити в себе цю незвичну норму,

Забути назавжди, що є «вона» й «кохатись».

А поки тихо в мені помирають

Думки гарячі, як асфальт улітку,

Проміння шкірою і відчаєм вбираю,

Загнавши себе у покори клітку.