Янголи і Демони Війни

ЕКСТ. МІСТО — НІЧ

Місто-примара. Порожні вулиці під час комендантської години.

ІНТ. БАР - НІЧ

Дещо занедбаний бар, що скидається на схованку для різних злочинців.

Посеред приміщення стоїть круглий стіл, за яким сидять чотири чоловіка, котрим за 20: ОЛЕКСА, МИХАЙЛО, ДМИТРО, СЕРГІЙ. Вони грають у покер.

Зверху на стіл падає світло від лампи. Навколо їхнього стола — напівтемрява.

ДМИТРО

Ви б бачили пику того довбня. З якого дива він вирішив, що він в цій країні король?

ОЛЕКСА

Більше на стерв'ятника схожий.

МИХАЙЛО

Ага.

СЕРГІЙ

Як казав мій дядько, велике бабло — це велика відповідальність. І якщо ти безвідповідальний сучий син, як, самі знаєте хто, тоді не дивуйся, що колись залишися в самих трусах.

ОЛЕКСА

Ага. А ти у нас, я бачу, містер відповідальність. Хто був під шафе за кермом? Ти ж у нас, типу, водій, братан. Ти маєш бути тверезий, як орел. А ти... Пришкандибав, як обшарпаний тюлень. Добре хоч мусора швидко не приїхали і в нас був час злиняти звідти.

СЕРГІЙ

Як казав мій дядько, краще бути п'яним по життю, ніж тверезим після смерті, чи якось так.

ДМИТРО

Шо за чортівня..?

МИХАЙЛО

Слухай, твій дядько, часом, не лайф-коуч?

Вони сміються.

ОЛЕКСА

Коротше, пацани, ви вже вирішили, що будете робити зі здобиччю?

СЕРГІЙ

Куплю собі крутезний спорткар і буду ганяти по місту, як крутий мажор. Глушник спеціально ставити не буду, щоб всі на відстані кількох кілометрів чули, що їду я, король вулиць. Особливо під час атаки дронів. Мммм, смакота.

ОЛЕКСА

Тобто ти такий самий довбень, як і той?

СЕРГІЙ

Ні, це інше.

ОЛЕКСА

(саркастично)

Ага.

(до Михайла)

А ти? Ти теж у нас король вулиць?

МИХАЙЛО

Я? Я думаю віддати частину своєї долі на благодійність.

ДМИТРО

Хм, цікаво, цікаво...

МИХАЙЛО

Бачите, у моєї мачухи є підставний благодійний фонд--

ОЛЕКСА

Все. Заткніться. Обидва. У мне вже голова болить через вас.

Вони мовчки продовжують грати.

КРУПНИЙ ПЛАН: Сергій непомітно для інших підіймає краї двох карт, що лежать на столі — там два тузи.

СЕРГІЙ

А знаєте, є тут у мене одна халтурка на стороні. Платять непогано, хоча, звичайно, хотілося б і більше.

МИХАЙЛО

Що за справа?

СЕРГІЙ

(самовдоволено усміхаючись)

Цілком таємно.

ДМИТРО

Ти шо Джеймс Бонд якийсь?

СЕРГІЙ

Щось типу того. Тільки замість МІ6 я працюю на ФСБ.

Усі втрьох, окрім Сергія, завмирають зі здивованими виразами, намагаючись зрозуміти, чи не жартує він.

ОЛЕКСА

Ти це серйозно?

СЕРГІЙ

Я збираю інформацію про ППО: де, що, як, а потім передаю так званому куратору, чи як його там. Платять криптою. Тільки ні пари з вуст, добре? У мене все на мазі.

Пауза. Всі троє, окрім Сергія, мовчки дивляться один на одного.

Після чого вони втрьох одночасно різко підхоплюються з місць, вихоплюючи з-під одягу пістолети.

Без зайвих роздумів вони одразу ж таки починають хаотично стріляти в Сергія, котрий продовжує сидіти на стільці за столом.

Дим і тиша.

Вони мовчки стоять з пістолетами, спрямованими в Сергія, котрий нерухомо сидить, продірявлений.

ОЛЕКСА

(з огидою)

Я ж казав, що ти довбень.

Вони втрьох сідають, кинувши пістолети на стіл, і продовжують грати.

ІНТ. ОФІС ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ РЕДАКЦІЇ — ДЕНЬ

У невеликому приміщенні розташовані столики з ноутбуками, за котрими сидять журналісти.

СОЛОМІЯ ОСТРОВЕРХА, 25 років, одягнена в шкіряну куртку та джинси, сидить за ноутбуком за одним із столиків. До неї підходить АЛІНА, їй тридцять з гаком.

АЛІНА

Там знову якесь гучне пограбування якогось нардепа. Ти не чула?

СОЛОМІЯ

Та у мене тут своїх купа справ. Я тут намагаюся скласти один пазл...

АЛІНА

Що за пазл? А, ти знову про те розслідування. Слухай, я б тобі допомогла, але у мене самої купа справ.

СОЛОМІЯ

Я вже близько до розгадки. Єдиний, кого я досі не можу ідентифікувати, це ось цей чоловік.

Соломія показує Аліні фото в ноутбуці трьох людей, котрі сидять в ресторані за столиком, мов старі друзі, і випивають.

АЛІНА

А це часом не отой нардеп, якого пограбували нещодавно?

СОЛОМІЯ

Так отож.

(вказуючи пальцем на іншого)

Хто це?

АЛІНА

Гадки не маю.

СОЛОМІЯ

Я теж. Але інтуїція каже мені, що з ним не все так просто.

ЕКСТ. БАГАТОПОВЕРХІВКА — ВЕЧІР

Соломія підходить до під'їзду. Зупиняється перед дверима. Після чого насторожено роззирається навколо, ніби вишукуючи когось очима, в котрих застиг страх.

Переконавшись, що навколо нікого немає, вона заходить усередину.

ІНТ. КВАРТИРА СОЛОМІЇ — НІЧ

КУХНЯ

Соломія готує собі чай. У цей час лунає дзвінок мобільного, який лежить на столі. Трохи спантеличена таким пізнім дзвінком від незнайомого номера, Соломія все ж таки бере слухавку.

ЕКСТ. ПІШОХІДНИЙ МІСТ ЧЕРЕЗ ДНІПРО — НІЧ

АРКАДІЙ НЕСВІТ (для нас це поки невідомий чоловік) у шкіряних рукавичках тримає смартфон біля вуха, ми можемо бачити лише його нижню частину обличчя — вуста та підборіддя. Голос його доволі підозрілий.

ПАРАЛЕЛЬНИЙ МОНТАЖ — РОЗМОВА ПО ТЕЛЕФОНУ

НЕСВІТ

Добрий день.

СОЛОМІЯ

Слухаю вас. Хто це?

НЕСВІТ

Я з поліції. Дзвоню вам з приводу вашого сусіда. Сергій Павлович Нікіфоров, 1978 року народження. Він помер нещодавно.

СОЛОМІЯ

Так, я знаю. Це жахлива трагедія.

НЕСВІТ

У нас з'явилися нові докази того, що це було не самогубство, а радше сплановане вбивство.

СОЛОМІЯ

О боже, справді? Як це сталося? Хто стоїть за цим уже відомо?

НЕСВІТ

Ми працюємо над цим, не хвилюйтеся. Я думаю, ми розкриємо цю справу доволі швидко.

СОЛОМІЯ

Добре. Я рада це чути. Бо це доволі моторошно - знати, що десь тут завівся вбивця, і ти не знаєш, кому довіряти, а кому — ні.

НЕСВІТ

До речі, а Ви ще зустрічаєтесь з тим хлопцем... Як його... Микита. Ви дуже гарна пара, чи не так?

На кілька секунд у Соломії дух захоплює від нахабства цього так званого поліцейського. Іще кілька секунд у неї йде на те, аби зібратися з думками і висловити своє справедливе обурення.

СОЛОМІЯ

Яка Вам вбіса різниця, з ким я зустрічаюсь? Краще займайтесь своєю справою.

НЕСВІТ

Помиляєтесь, пані Островерха. Це ж розслідування. Нам усе цікаво знати. Де ви живете. Де ви працюєте. З ким зустрічаєтесь. Усе це частинки одного пазлу, який ми збираємо.

СОЛОМІЯ

Стривайте, хіба я підозрювана? Ви вважаєте, що я до цього якось причетна?

НЕСВІТ

Хтозна, можливо, він через вас стрибнув з даху. З давніх-давен відомо, що жіноча краса — це вбивча штука.

СОЛОМІЯ

А Ви точно з поліції?

Настає ще одна гнітюча пауза, під час якою Соломія прислухається у слухавку.

Уже за мить Ізумрудов, так і не відповівши, кидає трубку.

СОЛОМІЯ

Алло?

КІНЕЦЬ МОНТАЖУ

Схвильована цією дивною розмовою, Соломія підходить до вікна і вдивляється, чи немає когось у дворі.

На вулиці нікого не видно.

КОРИДОР

Вона підходить до вхідних дверей і тишком заглядає у вічко.

За дверима нікого не видно.

Нажахана невідомістю, вона притуляється спиною до дверей. Тривога на межі з панікою поступово починає поглинати її свідомість.

ЕКСТ. ПІШОХІДНИЙ МІСТ ЧЕРЕЗ ДНІПРО — НІЧ

Несвіт викидає одноразовий мобільний у річку.

У чорному одязі, він іде геть по мосту спиною до нас, так, щоб ми не бачили його обличчя.

ЕКСТ. МІСТО — НІЧ

ІНТ. ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК — НІЧ

СХОДОВИЙ МАЙДАНЧИК НА ВЕРХНІХ ПОВЕРХАХ

Знизу чоловіча фігура піднімається по сходах, це Олекса.

ІНТ. КВАРТИРА ОЛЕКСИ - НІЧ

КОРИДОР

Вхідні двері повільно відчиняються — ми бачимо силует Олекси в темному костюмі.

КІМНАТА

Олекса підходить до вікна. На фоні нічного міського краєвиду ми вперше бачимо його обличчя у відображенні вікна, котре, наче примара, споглядає за нічним містом у вікно.

СПАЛЬНЯ

Він сідає на край ліжка. Виглядає стомленим і трохи деморалізованим.

Дістає пістолет із внутрішньої кишені куртки і кладе його на нічну тумбу біля ліжка, ніби він щойно позбавився якоїсь брудної речі.

Він лягає на ліжко прямо в одязі.

ІНТ. КВАРТИРА НАТАЛКИ - НІЧ

СПАЛЬНЯ

Ми плавно рухаємося в напрямку ванної кімнати, минаючи ліжко, на якому лежить попрасована жіноча поліцейська форма.

ВАННА КІМНАТА

НАТАЛКА МАЙСТРИЦЬКА — брюнетка, приблизно 27 років — сидить у ванній, що наповнена водою з піною до рівня її шиї. Вона поліцейська.

Вона підіймає руку з-під піни, апатично робить “пістолет” із двох пальців, потім робить “постріл”. Після чого занурює руку під воду. Вона має дещо приречений вигляд. Якби час мав свідомість, він подумав би, що вона паразит. Вона немовби присмокталася до Його Величності Часу, повільно поїдаючи його безцінні хвилини.

ТРОХИ ПІЗНІШЕ

КІМНАТА

Одягнена у нічну сорочку, вона заходить і сідає на диван. Якийсь час замислено дивиться на вимкнений телевізор навпроти себе.

Тим часом лунає дзвінок мобільного телефона, який лежить на журнальному столику посеред кімнати. Вона хапає телефон.

Під час розмови Наталка хаотично крокує по напівтемній кімнаті, притуливши телефон до вуха.

ІНТ. КВАРТИРА ОЛЕКСИ — СПАЛЬНЯ — НІЧ

Вид зверху, середній крупний план, кадр під кутом. Під час розмови ми бачимо обличчя Олекси, котрий лежить на подушці, дивлячись угору. Збоку на тумбочці ми бачимо його пістолет, котрий немовби погрозливо на щось натякає нам.

ПАРАЛЕЛЬНИЙ МОНТАЖ — РОЗМОВА ПО ТЕЛЕФОНУ

НАТАЛКА

Так?

ОЛЕКСА

Це ваш доброзичливий сусід Олекса. Пам'ятаєте мене?

НАТАЛКА

Ааа... Так, здається пам'ятаю.

ОЛЕКСА

Вам теж не спиться? Така тиха ніч. Ні тривоги, ні вибухів, але все одно якось не спокійно...

НАТАЛКА

Не розумію. Чого це Ви раптом мені вирішили подзвонити, ще й серед ночі?

ОЛЕКСА

Нещодавно я розлучився з дівчиною. Виявилося, що її набридло те, що в мене є якесь таємне життя. Вона вирішила, що в мене є коханка. Уявляєте?

НАТАЛКА

Так, все. Досить з мене.

Рішучим кроком вона рушає до коридору.

СХОДОВИЙ МАЙДАНЧИК

Наталка підходить до сусідніх дверей на своєму поверсі, хаотично стукаючи й натискаючи на дзвінок.

Двері відчиняє Андрій з телефоном у руці. Вони дивляться один на одного, тримаючи телефони коло вуха.

НАТАЛКА

(у слухавку)

Що Ви робите? Навіщо ви мені все це розповідаєте? Ми з Вами не друзі, не коханці--

ОЛЕКСА

(у слухавку)

--Ми сусіди. Інколи це навіть більш продуктивні стосунки.

Вона трохи закочує очі від невдоволення.

Після чого вона опускає руку з телефоном і йде до своїх дверей.

НАТАЛКА

У мене немає часу на ці дурниці.

ОЛЕКСА

Ви втратили когось. Когось близького, чи не так?

НАТАЛКА

Я... Звідки Ви знаєте? Я ж наче не розповідала Вам.

ОЛЕКСА

Я знаю цей погляд. Ви мені нагадуєте мене самого з минулого.

НАТАЛКА

Справді? І як воно, час лікує?

Він мовчки дивиться на неї своїм загадковим поглядом. Загадковий погляд, який красномовніший за тисячу слів, але який, зрештою, так нічого путнього і не каже.

ОЛЕКСА

Що скажете, якщо ми з Вами пообідаємо разом?

НАТАЛКА

Ми з вами сусіди, але я майже нічого про вас не знаю, тож...

ОЛЕКСА

Уважно подивіться на мене. Бачите? Ця книга чекає, щоб її хтось нарешті прочитав, а не просто погортав і поклав назад на полицю.

НАТАЛКА

Знайома ситуація.

ОЛЕКСА

Або можемо просто прогулятися на свіжому повітрі. Нам обом це не завадить.

НАТАЛКА

Ну, якщо просто прогулятися...

ЕКСТ. КАВ'ЯРНЯ — ДЕНЬ

Соломія Островерха та АНДРІЙ ГРОМОВИЙ (близько 30 років, офіцер СБУ) сидять за столиком один навпроти одного.

Соломія мовчки дивиться на нього своїми сумними очима кілька миттєвостей, після чого дістає із сумочки розгорнутий папірець, котрий знаходить у спеціальному пакеті для збереження відбитків пальців.

Вона кладе лист у пакеті на гладеньку поверхню столика перед собою і штовхає вбік Громового.

СОЛОМІЯ

Це тероризм?

Андрію Громовому якось вдається бути загадковим і відкритим одночасно, про це свідчить його ледь помітна посмішка, коли він постукує кінчиками пальців об поверхню столика, замислено оглядаючи то Соломію, то її папірець.

Так і не вимовивши жодного слова, Громовий дивиться на папірець в пакеті і бачить там надрукований текст:

“ПРИВІТ СОЛО, КВІТОЧКА МОЯ. ЯК ТИ? ПРОСТО ХОТІВ НАГАДАТИ, ЯКЩО У ТЕБЕ БУДУТЬ РОМАНТИЧНІ АБО СЕКСУАЛЬНІ СТОСУНКИ З КИМОСЬ ОКРІМ МЕНЕ, ЦИВІЛЬНІ ПОЧНУТЬ ПОМИРАТИ :)

ТВІЙ ДЖАЗМЕН”

ГРОМОВИЙ

Хм, смайлик психопата.

“...цивільні почнуть помирати...” - у когось явно одержимість владою і контролем. Десь я вже це бачив.

СОЛОМІЯ

Я спочатку подумала, що це якийсь тупий жарт якогось збоченця, а потім забула про цей лист і пішла на побачення з хлопцем. Але так сталося, що наступного ранку після нашого побачення, один з моїх сусідів стрибнув з даху на смерть. І, схоже, це було самогубство. Або ні. Можливо, йому допомогли. Є така вірогідність. А що якщо це просто співпадіння і в мене параноя?

А що якщо іще хтось помре? Я тепер навіть боюся наближатися до будь-кого чоловічої статі.

ГРОМОВИЙ

Боюся, він цього і хоче — щоб ви була під контролем і боялася власної тіні. Такі придурки зазвичай обирають емпатичну жертву, а потім висмоктують всі соки з неї, наче вампір. А що сказали в поліції? Ви в поліцію ходили?

СОЛОМІЯ

Поліція закрила справу як суїцид. Жодних підозрюваних немає. Але мені чуйка підказує, що тут щось не так. Це все якось пов'язано.

ГРОМОВИЙ

Ну, по-перше, ви існуєте, а це вже страшний злочин для них. Я розумію, що почерк схожий на московитів, але чи є у вас інформація, яка підтверджувала б, що це вони за цим стоять? Бо тоді це зовсім інша справа.

Соломія загадково мовчить, дивлячись на Громового.

ГРОМОВИЙ

Добре. Давайте сьогодні ввечері зустрінемось у вас. Я гляну, що можна зробити.

ЕКСТ. НАБЕРЕЖНА ДНІПРА — ДЕНЬ

Удалечині, посеред пустельної набережної, неквапливо крокують Наталка та Олекса. На початку сцени ми бачимо їх лише розміром з мурах на фоні величного Дніпра.

НАТАЛКА

Не знаю, які у вас наміри, але у мене зараз немає настрою з кимось зустрічатися. Це так, щоб ви знали.

ОЛЕКСА

Я сподіваюсь, ви не думаєте, що якщо чоловік запросив вас кудись прогулятися, це ще не означає, що він хоче вас затягнути в ліжко. У мене більш стратегічне мислення.

НАТАЛКА

А чим Ви займаєтесь по життю, пане стратег? Можна спитати?

ОЛЕКСА

Я вчитель історії.

НАТАЛКА

Справді? Цікаво. А на якому періоді історії ви спеціалізуєтесь?

ОЛЕКСА

Дев'ятнадцяте сторіччя, Наполеонівські війни та все в такому дусі.

НАТАЛКА

(раптово, наче сурова вчителька)

В якому році відбулася битва при Лейпцигу?

Він трохи ніяково посміхається.

ОЛЕКСА

У 1813.

НАТАЛКА

І ще ось таке питання. В якому році армія Наполеона окупувала Москву?

Олекса з усіх сил намагається не здаватися знервованим, щоб не скомпрометувати свою легенду.

ОЛЕКСА

Якщо я не помиляюся, у 1812.

Наталка прискіпливо дивиться на Андрія, ніби намагаючись побачити його наскрізь.

НАТАЛКА

Ну, добре, я вам повірю. Поки що.

ОЛЕКСА

Ви — справжній параноїк, пані Островерха. Вам про це говорили?

НАТАЛКА

Ні, але мені говорили, що я схожа на свого батька. Він військовий.

ТРОХИ ЗГОДОМ

Наталка сидить на піску навпроти води. Олекса тим часом знаходиться неподалік від води з виглядом проповідника, який збирається вимовити промову.

НАТАЛКА

Чесно кажучи, не знаю, на що Ви розраховували, коли кликали мене на прогулянку. Мені все ж таки здається ви більше тактик, ніж стратег.

ОЛЕКСА

Справді? А моя золота сотня вважає інакше.

НАТАЛКА

Яка ще золота сотня?

ОЛЕКСА

Золота сотня — це вияв небайдужості. Бачите, як професор жіночої психології--

НАТАЛКА

(саркастично)

--Він ще й професор жіночої психології...

ОЛЕКСА

Як професор жіночої психології якось я поставив собі питання: як зробити жінку щасливою? Так народилася золота сотня.

Це означає, що жінка має отримувати рівно сто компліментів на день. Не більше, не менше. Якщо більше, вона поступово стане розбещеною. Якщо менше, вона помре від нестачі уваги.

Наталка виглядає дещо розгубленою — всередині неї немовби відбувається битва між сміхом та сумом.

НАТАЛКА

Я — коп. Від нестачі уваги я точно не помру.

Він сідає коло неї. Вони сидять плечем до плеча.

ОЛЕКСА

Так може не всі копи — свині?

НАТАЛКА

Це типу комплімент?

ІНТ. КВАРТИРА СОЛОМІЇ — НІЧ

ВІТАЛЬНЯ

Громовий крокує задумливо довкола вітальні, поки Соломія сидить на дивані.

ГРОМОВИЙ

Тобто він вам залишив той лист прямо в дверях, я правильно розумію?

СОЛОМІЯ

Так. Я прийшла якось додому. Дивлюся, а з вхідних дверей стирчіть якийсь папірець.

ГРОМОВИЙ

Отже, він тут був. Його мав хтось бачити.

СОЛОМІЯ

Він мені дзвонив, до речі, нещодавно. Принаймні, мені так здається, що це він був. Називав себе поліцейським.

Вона показує йому екран свого смартфона з номером, він підходить ближче, щоб подивитися на екран.

ГРОМОВИЙ

(записуючи щось у свій смартфон)

Треба глянути цей номер. Але щось мені підказує, що він не настільки дурний, щоб аж так світитися.

Він ховає телефон у кишеню і сідає на крісло навпроти Соломії.

ГРОМОВИЙ

Добре, давайте я спитаю прямо: у вас є вороги? Може, якийсь пришелепкуватий колишній?

СОЛОМІЯ

Я одружена з роботою. Мені важко навіть згадати мого колишнього.

ГРОМОВИЙ

А ви спробуйте.

СОЛОМІЯ

Інтимні подробиці мого приватного життя я, мабуть, залишу для себе, якщо ви не проти. Та й розповідати особливо нічого. Якихось особливо токсичних хлопців у мене не було.

ГРОМОВИЙ

А як щодо вашої журналістської діяльності? Ви могли комусь дорогу перейти своїми розслідуваннями. Я не правий?

СОЛОМІЯ

У мене було кілька резонансних розслідувань. Чесно кажучи, я не думала, що до цього може колись дійти. Я була молода й наївна.

Під час війни стільки всіляких виродків вилазить з усіх боків, наче сарана якась.

ГРОМОВИЙ

Детальніше, будь ласка.

СОЛОМІЯ

(зітхаючи)

Що тут розповідати... Хоча був один суддя, який мав проблеми після мого розслідування. Скажімо так, його звільнили, зробивши цапом відбувайлом, імітуючи судову реформу.

ГРОМОВИЙ

Мені потрібне ім'я цього чудового пана.

СОЛОМІЯ

Аркадій Несвіт.

ГРОМОВИЙ

Добре. Це вже початок.

ІНТ. ВІДДІЛОК СБУ — ДЕНЬ

КОРИДОР

Коридором крокують Андрій Громовий та ОСТАП ДУНАЄВСЬКИЙ, чоловік середніх років у класичному костюмі, котрий є одним із заступників голови СБУ.

ГРОМОВИЙ

Схоже, у нас з'явився новий гравець. Називає себе Джазмен.

ДУНАЄВСЬКИЙ

Джазмен? Хм, як пафосно. Вперше чую про такого.

ГРОМОВИЙ

Почерк точно московитський.

Вони підходять до дверей кабінету, Дунаєвський відчиняє двері, вони обидва заходять усередину.

КАБІНЕТ ДУНАЄВСЬКОГО

Дунаєвський заклопотано наближається до свого столу.

ДУНАЄВСЬКИЙ

Що цього разу? Здивуй мене.

Поки Дунаєвський сідає за стіл, Громовий дістає з внутрішньої кишені своєї куртки папірець у пакеті, кладе його на стіл і штовхає по поверхні стола до Дунаєвського. Дунаєвський, не торкаючись пакета з папірцем, читає його.

ДУНАЄВСЬКИЙ

Хм, смайлик психопата. Дуже оригінально. Як на мене, йому більше пасує прізвисько клоун, а не Джазмен.

Дунаєвський втомлено відкидається спиною на спинку стільця.

ДУНАЄВСЬКИЙ

Я таких клоунів знаєш скільки бачив?

ГРОМОВИЙ

Мені потрібно все, що в нас є на такого собі Аркадія Несвіта.

ЕКСТ. БАГАТОПОВЕРХІВКА — ДЕНЬ

У дворі припаркована автівка, в якій знаходиться Андрій Громовий.

ІНТ. АВТО ГРОМОВОГО — ДЕНЬ

Одягнений в робочу куртку та штани, а також картуз, Громовий сидить за кермом, на сусідньому сидінні лежить наплічник. Він, наче шпигун на завданні, стежить за під'їздом.

Тим часом до під'їзду підходить Аркадій Несвіт, приблизно сорок років. Дочекавшись того, як він зайде усередину, Громовий виходить з машини і прямує до під'їзду, куди нещодавно зайшов Несвіт.

ІНТ. БАГАТОПОВЕРХІВКА — ДЕНЬ

СХОДОВИЙ МАЙДАНЧИК

Громовий підіймається по сходах на поверх в капелюсі й окулярах. Підходить до щитка недалеко від квартири Несвіта, відкриває щиток і непомітно копирсається в ньому, щоб вивести з ладу.

Потім тихенько іде до сходів, щоб його ніхто не помітив.

ІНТ. АВТО ГРОМОВОГО — ДЕНЬ

Громовий сідає на місце водія і ляскає дверима. Дивиться на годинник на руці.

ТРОХИ ПІЗНІШЕ

До під'їзду Несвіта під'їжджає авто. З авто виходить чоловік середніх років зі спорядженням електрика і прямує до під'їзду.

Громовий вискакує з автівки і біжить до нього, щоб перехопити його.

ГРОМОВИЙ

Стійте!

Громовий підбігає до електрика.

ГРОМОВИЙ

(продовжуючи)

Ви до сімдесят п'ятої квартири?

Електрик трохи спантеличено дивиться на Громового.

ГРОМОВИЙ

Ви до Аркадія, правильно?

ЕЛЕКТРИК

Так.

Громовий дістає з кишені пару тисяч готівкою і протягує електрику.

ГРОМОВИЙ

Візьміть. Це за виклик. Мене попросили вас замінити.

Електрик бере готівку, знизує плечима і повертається до свого авто. Андрій тим часом прямує до під'їзду.

ІНТ. БАГАТОПОВЕРХІВКА — ДЕНЬ

СХОДОВИЙ МАЙДАНЧИК

Громовий в образі електрика підходить до дверей Несвіта і натискає на дзвінок. На ньому картуз і наплічник за спиною.

Двері відчиняє Аркадій Несвіт.

ГРОМОВИЙ

Добрий день.

НЕСВІТ

(прочиняючи двері)

Заходьте.

КОРИДОР

Андрій заходить, уважно роззираючись навколо, ніби шпигун, але так, щоб хазяїн квартири нічого не запідозрив.

ГРОМОВИЙ

У сусідів не питали, у них світло є?

НЕСВІТ

У них є. Я не знаю, що сталося. Раптом все кудись зникло.

ГРОМОВИЙ

Може з фазою щось не те.

Громовий дістає з наплічника пристрій для вимірювання напруги. Підходить до найближчої розетки в коридорі і вставляє цей пристрій в розетку — напруги немає.

Громовий іде до щитка на сходовому майданчику.

СХОДОВИЙ МАЙДАНЧИК

ГРОМОВИЙ

Ви дивіться на розетку, поки я тут перевіряю дещо.

(пауза)

Є?

НЕСВІТ

Нема.

Громовий кілька секунд робить вигляд, що ремонтує щось у щитку.

ГРОМОВИЙ

А зараз?

НЕСВІТ

Ні.

ГРОМОВИЙ

Тоді план Б.

НЕСВІТ

Є! Є! Пішло.

КОРИДОР

Андрій повертається до коридору.

НЕСВІТ

А ви, я бачу, майстер своєї справи, пане... А як вас звати, бо мені по телефону не сказали ваше ім'я.

ГРОМОВИЙ

Олексій.

НЕСВІТ

Ну що ж, Олексій, може вип'єте кави?

ГРОМОВИЙ

(вдаючи сумнів)

Та я, власне... Чому б ні.

КУХНЯ

Аркадій наливає з чайника воду в чашки з кавою.

ГРОМОВИЙ

Зізнаюся чесно, у мене зовсім інше покликання. Електрик — це так, лише для прикриття.

НЕСВІТ

Справді? І яке ж у вас покликання?

Усміхаючись, Андрій підносить чашку до рота.

ГРОМОВИЙ

Я колишній військовий. Снайпер. Скажімо так, я вмію стріляти не лише очима.

НЕСВІТ

Я бачу, що ви доволі незвичайна людина.

ГРОМОВИЙ

Так, але це все не для зайвих вух. Я вже й так забагато сказав.

НЕСВІТ

От ви кажете, ви колишній військовий. А чому колишній, можна спитати?

ГРОМОВИЙ

Не склалося у мене з армією. Не люблю я їхні порядки. А ще за цю владу воювати... Немає у мене особливого бажання. Тож ми розійшлися, як в морі кораблі.

НЕСВІТ

Тут я вас розумію, хто ж захоче воювати за таку владу. Хіба що самогубці.

Пауза, під час якої двоє чоловіків дивляться один на одного, немовби непомітно вивчаючи один одного.

ГРОМОВИЙ

Так отож. От ви мені скажіть, нафіга платити податки, якщо влада все краде? Хіба я не правий?

НЕСВІТ

Ви не одні в цій країні, хто ненавидить укро владу. Нас багато. Я сам колишній суддя — так само, як ви колишній військовий — тому я вас в дечому розумію.

Пауза. Громовий прислухається — з кімнати трохи притлумлено лунає ДЖАЗ.

Несвіт, посміхаючись, робить ковток кави з чашки. Громовий дивиться на нього, намагаючись вдавати доброзичливість, хоча в цей же час він зосереджено продовжує прислухатися до музики.

ТРОХИ ПІЗНІШЕ

КОРИДОР

Несвіт супроводжує Громового до вхідних дверей.

ГРОМОВИЙ

Якщо хочете, можу вам залишити мій особистий номер на випадок проблем зі світлом.

Громовий витягає з кишені папірець, на якому написаний від руки номер мобільного, і протягує його Несвіту.

Несвіт бере до рук папірець, Громовий виходить.

ІНТ. КВАРТИРА ОЛЕКСИ — НІЧ

КУХНЯ

Олекса наливає чай з чайника в чашку. Лунає дзвінок у двері.

КОРИДОР

Олекса відкриває вхідні двері і бачить перед собою Наталку. Вона вперше в поліцейській формі.

Вона стоїть перед його дверима із самовдоволеною усмішкою на обличчі людини, котра дізналася якусь важливу таємницю. Вона розкусила його, проте не може собі відмовити у задоволенні погратися з його глуздом, як кошенятко грається з іграшкою. Вона майстер психологічних ігор, котрі часто переростають у психологічні війни, що зазвичай закінчуються безжальним взаємознищенням у ліжку в супроводі чуттєвих стогонів.

НАТАЛКА

Вечір в хату.

Вона заходить всередину повз Олексу, ніби до себе додому, і рушає вбік вітальні, ледве стримуючи себе, щоб не розпочати словесну перепалку.

НАТАЛКА

Я тут подумала, поки у мене був час. А у мене було вдосталь часу.

ВІТАЛЬНЯ

Озираючись довкола, ніби вишукуючи якісь приховані таємниці, Наталка заходить. Олекса заходить за нею.

НАТАЛКА

Ніякий ти не вчитель історії. Ти думаєш, я така наївна? Ти ж мій сусід, я бачу тебе наскрізь.

ОЛЕКСА

Ти слідкувала за мною? Що іще ти знаєш?

У вітальні відчувається напруга, тим часом як вони повільно наближаються один до одного.

НАТАЛКА

Я нюхом чую таких, як ти.

ОЛЕКСА

Ти зараз ходиш по дуже тонкій кризі, тобі не здається?

Вони наближаються один до одного майже впритул, не відводячи очей один від одного.

НАТАЛКА

Шо тут скажеш, небезпека — моє третє ім'я.

ОЛЕКСА

Справді? І яке ж твоє друге ім'я?

НАТАЛКА

(невинно знизуючи плечима)

Кошенятко.

Вона дістає пістолет із кобури.

НАТАЛКА

Як відомо, типовий чоловік фізично сильніший за типову жінку. Але якщо у них обох Глок у руках — їхні шанси зрівнюються. В якомусь сенсі, умовний Глок робить нас рівними, чи не так?

Вона погрозливо встромляє дуло пістолета йому в підборіддя.

НАТАЛКА

Не хвилюйся, я нікому не розповім про твої темні справи. Це буде наша маленька таємниця.

ОЛЕКСА

Який же ти коп після цього?

НАТАЛКА

А мені казали, навіщо тобі та поліція? Треба йти туди, де бабки. Але у мене інші цінності.

ОЛЕКСА

Знаєш, я б міг просто зараз повалити тебе на підлогу і забрати зброю, а потім зробити з тобою все, що я забажаю. Але я не буду цього робити. А знаєш, чому?

Вона, ледве стримуючи посмішку, хитає головою.

ОЛЕКСА

Тому що я джентльмен.