Мелодія місячного сяйва

Ллється проміннями срібло у прірву глуху,

Лагідно треться смичок об тремтливу струну.

Музика лине, і час уповільнює біг,

Місячний промінь упав на замерзлий поріг.

Свічі згасають, і тіні повзуть по стіні,

Спогад про літо ми топимо в синьому сні.

Простір стискається, небо стає як кришталь,

Звуки сплітають духмяну лавандову шаль.

Більше немає образ, тільки спокій і жаль,

Струни тремтять, і зникає тривожна вуаль.

Серце застигло, і погляд твій гасне в пітьмі,

Вітер свій подих дарує забутій зимі.

Холод пронизує простір, неначе вода,

Раптом мене окликає співуча струна...

Я обертаюсь — та поруч нікого нема,

Тільки у темних кутках задихається тьма.

12 липня 2026 р.