Перші Двері

«Щоб пізнати магію, треба не піднімати очі до неба, а схилитись до землі — бо саме в її глибині тече справжнє світло»

— із “Хронік Глибинного Світла”, невідомий автор

Тож моє життя в цьому домі не можна було назвати одноманітним ні в якому разі, і ще не один раз цей будинок принесе нам сюрпризи — я точно це відчуваю, і він це знає.

Але почекаємо ще трохи з моїми пригодами. Давайте я краще розповім, де ж ми з вами зараз. Континент «Елларіс» - нараховує тисячі років історії, про які ми ще з вами дізнаємось. Спішити нікуди. А ось зараз вам, можливо, цікаво (чи ні), що ж це за Глибинна Вежа, що не так з будинком і де мій дід купує ті самі легендарні тістечка від Бо Дана.

Історія створення славного міста Нумінас налічує приблизно 1337 років, плюс-мінус десяток. Саме стільки часу минуло відтоді, як на перший погляд звичайна комета, яких над нашими головами безліч, вирішила відвідати на своєму шляху поверхню нашого світу. За підрахунками вчених, вибух був доволі потужним, але дивом він був більше спрямований вниз. Пробивна сила метеорита утворила глибинну шахту в породі, де він і зупинився.

Перші поселенці, які жили на цих територіях, були нажахані вибухом, звуковою та ударною хвилею. А ті, хто відчував магію, отримали такий колосальний удар, що найслабші впали замертво, дехто отримав сильні пошкодження маномережі тіла, одиниці змогли абсорбувати космічну енергію та стати ще могутнішими. З них і почалося дослідження цього феномену. До місця падіння метеорита стягувались маги різних шкіл, звичайні люди, які хотіли підзаробити, торговці. І з часом тимчасові будиночки почали перетворюватися на постійні будівлі гільдій, магічних лавок, таверн та інших закладів. Далі утворювались житлові райони та робочі зони. Центр із проломом одразу був зайнятий магами, і почалося багаторічне дослідження.

Багато життів, як звичайних людей, так і чародіїв, було втрачено заради науки. Небезпечна шахта та вири енергії, що утворилися внаслідок удару, перешкоджали спуску вглиб. Лише через 400 років будівництва та приборкання енергій вдалося дійти до точки, з якої можна було побачити ядро того самого метеора, який так вдало тут упав. Останні 500 метрів залишалися нездоланними — концентрація мани була настільки великою, що просто випалювала чародіїв за декілька хвилин, і вони розчинялися у цьому хаосі.

Щоб краще зрозуміти, повернемось до мого навчання у діда і до лекції, яка грунтовно розклала все по поличках.

— Тож, Арне! Що є магія?

— Це енергія світу, яка накопичується у ядрі та розподіляється по тілу через канали. Чим більше маг може прийняти цієї енергії в ядро і провести через канали, тим могутнішим він стає.

— В цілому вірно. А звідки ж вона береться?

Все, що існує у світі, може виділяти енергію, а все, що має ядро, може накопичувати її.

Так, навіть найменша травинка чи камінчик виділяє енергію певного спектру.

— Якщо камінь просто лежить на землі і нічого не впливає на нього, яку енергію він виділяє?

— Енергію землі? Він же камінь.

— А яку енергію виділяє сонце?

— Сонце ж світить, то це ж енергія світла?

— І це також вірно. Але крім цього, при зіткненні енергії світла з іншими предметами, такими як камінь, може продукуватись енергія вогню.

Тому ті ж вогняні чародії з Палаючих Земель носять якомога менше одягу вдень, щоб на тіло потрапляло більше сонячного світла — це поєднання дає найефективніший приплив цього типу енергії. А вночі вони одягають щільні накидки, щоб тепло тіла, яке також продукує енергію назовні, не стикалось із холодом і не знижувало коефіцієнт вироблення енергії.

— Ого, тоді чому ми так не робимо, діду?

— Тому, що у ядра кожної людини є певні схильності. Навіть якщо наше тіло саме собою виділяє у світ різні типи енергії, наше ядро не може однаково добре приймати всі ці енергії назад. Тому магам доводиться підлаштовувати свій стиль та місце життя під певні параметри, щоб краще розвиватися.

— А як підлаштувалися ми?

— Нам із тобою і пощастило, і ні одночасно. Наш рід схильний до поглинання магії нестандартних спектрів, таких як просторова, астральна чи плинна енергія — тобто енергія часу, якщо так зрозуміліше. Але проблема в тому, що вона ніде не може скупчитись надміру, як енергія вогню при запаленні комину чи енергія води біля водойм. Ці енергії існують скрізь і завжди, і виробляються самим світом.Але твій прадід знайшов вихід, який покращив ситуацію. Небезпечний, але дієвий. Як думаєш, який?

— Це часом не те магічне коло намальоване на стіні у твоєму кабінеті?

— Не намальоване, а саме накреслене, вивірене до найменшої деталі. І, звісно, воно є частиною цього плану. Але головне — сам будинок. Він наповнений такою кількістю порталів, які ведуть бозна-куди. А самі портали і є суть простору та часу, тож, забираючи енергію, вони її ж і створюють.

Єдине, що незрозуміло й досі, — як йому вдалося закріпити такі енергії та створити це диво, яке відкриває та закриває проходи, коли йому заманеться. Тому в нашому будинку магічний фон цих енергій набагато більший, ніж будь-де, можливо, хіба що крім глибин Вежі.

— А що з Вежею?

— Ось про це я й хотів поговорити. Оскільки ти в майбутньому станеш одним з учнів, а згодом, я маю надію, і першокласним магом, я розповім, що вона собою являє.

Далі наведу вам коротку вижимку з того, що я слухав години чотири. І здається мені, що тоді енергія часу якраз надміру накопичилась у кімнаті, бо відчувалось, що я сидів там вічність.

Найнижчі, небезпечні поверхи Вежі були заборонені для відвідування майже всім, крім Глибинників — людей, дар магії яких був атрофований зовсім. Їхнє ядро було порожнім і не могло накопичувати навіть краплину енергії. Завдяки цій особливості вони могли наближатись до ядра на десяток метрів, хоча воно все ще пашіло жаром, і доторкнутися до нього не міг ніхто.

Основні дослідження та забори зразків ґрунту й інших матеріалів проводились ними. І з часом було помічено, що їхні тіла набувають нової здатності — віддзеркалювати магію. З роками така людина могла отримати настільки сильне опромінення, що на неї переставали діяти будь-які прямо спрямовані закляття, а інші втрачали силу, наближаючись або контактувавши з носієм таких змін.

У цьому були як плюси, так і мінуси. Ворожо налаштовані чародії могли, не оцінивши ситуації, з легкістю програти, але натомість при пораненнях лікуватись доводилось лише звичайними медичними засобами. З цих людей, яких обирали та тестували дуже прискіпливо, було сформовано дослідницько-бойовий відділ. Тодішня верхівка Вежі вирішила, що мати на балансі групу майже невразливих до магії людей буде корисно — звісно, якщо їх контролювати.

Тому нижні поверхи Вежі закріплені за Глибинниками, як їх стали називати, бо більшість часу вони проводили внизу, експериментуючи та насичуючи тіло здатністю до розщеплення магії. Виходячи нагору, деякі з них могли, просто пройшовши біля дверей якогось класу, ненавмисно розпустити мереживо всіх заклять у радіусі десятка метрів. Одного разу Глибинника занесло до академічної кухні — і в той день студенти залишилися без обіду, бо всі закляття на кухонному приладді для підігріву, заморозки та іншого просто вийшли з ладу.

Що ж до середніх поверхів, то їх займали найкращі маги. Чим вищий твій ранг і чим краще ти абсорбуєш ману, тим нижче міг отримати апартаменти. Якщо близько до ядра було небезпечно, то середні поверхи, насичені маною, впливали на магів позитивно, постійно прокачуючи чисту силу через їхні мережі.

Головною особливістю Вежі, як зрозуміло, був сам метеорит. Його енергія, що розсіювалась навколо, з відстанню перетворювалась із небезпечно концентрованої на чисту, первинну силу, яка ще не мала жодного забарвлення. Саме тому вона однаково легко поглиналась чаклунами будь-якого атрибуту, а вже їхнє ядро конвертувало цю чисту енергію у ту, що відповідала особливостям конкретної людини.

Це був найшвидший і найефективніший спосіб збільшити ядро - розкачати його пропускну спроможність і розширити внутрішні резерви. Жодні медитації в горах чи ритуали в храмах не давали такого результату за такий короткий час.

Втім, у цього методу була й інша сторона.

Не кожне ядро витримувало такий приплив сили. Дехто намагався поглинути більше, ніж дозволяла їхня мережа, і тоді канали починали тріщати, немов пересохла земля. Були випадки, коли ядро деформувалось, спотворюючи саму природу мага. А були й такі, хто просто згорав зсередини - не вогнем, а надлишком чистої енергії, яку не зміг перетворити.

Саме тому доступ до нижчих рівнів Вежі завжди суворо контролювався.

За стародавніми домовленостями люди звідусіль могли спробувати скласти екзамен, щоб потрапити до Вежі на навчання. Інші прибували за рекомендацією поважних чаклунів або як делегації з інших країн, імперій чи визнаних племен. Вежа належала Нумінасу, але її сила — у певному сенсі — була надбанням усього світу.

І все ж не кожен, хто приходив до її підніжжя міг спуститись вниз.

Верхні поверхи були не такими таємничими але не менш важливими - це були лекційні аудиторії та тренувальні зали. Уся територія Вежі охоплювала кратер і кільце будівель навколо нього: адміністративні будівлі, університет, гуртожитки, бібліотеку, їдальні, сади, тренувальні полігони. Ми ще матимемо змогу побувати у цих місцях під час навчання.

Ця лекція була довгою, а я додам вам ще трошки інформації про саме місто. За думкою давніх магів, навіть форма предметів має сакральне значення, тому Вежа й територія академії мають форму кола. Люди, які прибували сюди з часом, самі почали підлаштовуватись під цю ідею. Так місто почало будуватись по колу — вулиця за вулицею. А ці кола перетинали чотири головні проспекти, що вели від центру до воріт міста, розташованих точно за сторонами світу.

Наш маєток розташований у кількох кварталах на північний захід від Вежі, у районі, що прилягає до площі з адміністративними будівлями, гільдійськими ковенами й житловими кварталами. Нашими сусідами були торговці різних мастей, клерки та кілька магів, які не бажали постійно жити у Вежі.

Будинок збудували з каменю, який ще колись добув мій прадід, коли Вежу активно розбудовували. Коридори розширювались під містом, а насичений маною ґрунт і каміння доставляли нагору, де маги Землі створювали з них чудові будівельні матеріали, готові до зачарування.

Ці експерименти з матеріалами й магічними полями перетворили наш будинок на псевдорозумне створіння, що живе за своїми законами, міняє реальність і любить жартувати над гостями. Та й нашу родину ця участь не оминає. Але якби в мене був вибір — звичайний дім чи цей маєток — я б не проміняв його ні на що.

Він відіграв колосальну роль у моєму дитинстві й становленні як людини. Можна сказати, що він — частина сім’ї. У мене є підозри, що прадід проводив ритуали не лише з портальної магії, а й з магії душ. І, можливо, наш старий так і не зник остаточно — а розчинився в магії Вежі. Хоча це лише здогадки.

Що б це не було — воно на моєму боці. І я сподіваюся, так буде завжди.

У північно-східній частині міста розташовувались основні райони торговців: головний ринок із всякою всячиною з різних куточків нашого континенту та островів, артефактні майстерні, антикварні лавки, продуктові риночки і, головне — пекарні.

В одному з затишних двориків подалі від головного ринку примостилась двоповерхова кам’яна споруда. Підвал цього будинку займала майстерня-пекарня старого чародія у відставці — пана Бо Дана. Перший поверх — його ж однойменна лавка, де цей поважний чародій продавав свої шедеври, одним із яких були улюблені тістечка діда.

Щоранку наша служниця, використовуючи ті самі Двері нашого будинку, бігла на відкриття лавки. Бо хоч портал і скорочував шлях, сама пекарня знаходилась на п’ять кіл вище від ринку, тож їй доводилось бігти туди, а потім, повертаючись, наповнювати кошик іншими продуктами вже на місцевих прилавках.

Південно-східна частина міста відводилась під різного роду виробництва: фабрики, майстерні, кузні — усе, що потребувало простору й було шумним, димним та небезпечним.

Якщо серед ночі тебе піднімає з ліжка гуркіт, або стіни будинку починають тремтіти — з вірогідністю у дев’яносто п’ять відсотків якийсь експеримент або виготовлення чогось небезпечного пішло не за планом.

Згодом ця продукція потрапляє на прилавки торгового району або експортується у інші регіони.

Що ж до південно-західної частини — у ній жили всі, хто прибув у місто і з різних куточків континенту. Таверни, гральні заклади та інші законні чи не дуже місця були за кожним рогом. Там же розташовувались осередки різних рас, які не могли дозволити собі житло у нашому районі. Це була велика, галаслива та часом небезпечна місцина.

На темних вузьких вуличках можна було залишитись не тільки без гаманця — а й залишитись там назавжди. Хоча місцевий підрозділ варти й намагався контролювати ці райони, людей катастрофічно не вистачає, тому трапляється всяке.

Звісно, навіть така продумана архітектура не вберегла місто від перенаселення. Тому за межами муру поселенці, які не мали достатньо грошей чи зв’язків, будували тимчасові будиночки, обробляли землю навколо. А далі, з притоком населення, усе перебудовувалось і розширювалось, тож місто не закінчувалось стіною, а розливалось ще на декілька кілометрів у різні боки.

Тут люди найчастіше жили за власними правилами: формували свої загони оборони або наймали авантюристів усіх мастей, щоб захиститися від крадіїв та бандитів. Адже фактично варта міста не несла відповідальності за те, що знаходилось поза муром. Тому цю частину називали гордо — Зовнішні Кола Нумінаса, хоча колами ці хаотичні забудови можна було назвати хіба що з великою натяжкою.

Нумінорці, як називали себе жителі як внутрішніх районів, так і зовнішніх, пишались тим, що місто не належало нікому. Фактично воно являло собою місто-державу, яка формально підкорювалась Конклаву Глибинної Вежі. До нього входили чотири наймогутніші чаклуни та чаклунки, але фактично кожен із них мав своїх представників — магів нижчого рангу або звичайних людей, які представляли їх на засіданнях і вирішували рутинні питання.

Лише якщо проблема виходила за будь-які можливі межі й потребувала присутності цих, без сумніву, великих чародіїв, місто виділяло фінанси на відбудову палацу засідань. Бо нерідко у розпалі дебатів траплялися курйозні моменти: левітуюча стеля, гіперріст дерев, коріння яких розривало фундамент, а одного разу після особливо палкої суперечки будівлю довелось будувати наново. Було вирішено, що відбудова вийде дешевшою, ніж ремонт після кількох потужних спалахів плазми, якими архімагесса Елеонор Тарнель — до речі, прабабуся моєї матері — намагалась переконати архімага Корвіна, на прізвисько Залізна Гора, що найкращим методом вирішення земельних суперечок є знесення незаконних забудов методом вогняного шторму.

У цей час архімаги Аурелія Векс та Тарвел Моркан чинно пили чай, левітуючи приблизно у ста метрах над будівлею, й обговорювали — за одними даними — нові методи розкачки маномереж, а за іншими — нову моду на магічні мечі, які почали невпинно витісняти традиційні посохи чародіїв.

Тож загалом рада намагалась не турбувати цих поважних осіб через дрібниці, бо це могло обійтись дорожче, ніж вирішення питання власними силами.

Отож повернемось до суті. Рада представників керувала містом та його околицями, а також територією приблизно в двадцять миль у чотирьох напрямках. Поза ними починались землі людських королівств.

Суперечки за території навколо точились роками, бо кожен із монархів хотів мати такого сусіда. Це давало можливість вільно торгувати без сплати мит і водночас брати гроші за прохід через власні землі.

Влада Нумінаса зазвичай дивилась на це крізь пальці — поки хтось не починав надто підвищувати мито або постачання товарів не припинялось зовсім. Тоді надсилалась нота протесту з варіантами дій, у якій останнім пунктом ішла зміна керуючого складу відповідного королівства.

Тому з часом такі проблеми майже зійшли нанівець. І навіть під час суперечок між королівствами каравани, що курсували до міста і назад та мали патенти або розпізнавальні знаки належності до Нумінаса, намагались не чіпати.

Ось таким є місто в якому поколіннями жила моя сім’я, яке росло не в останню чергу завдяки роботі моїх предків, тому я поважаю та люблю його незважаючи ні на що.