АМУР

Звісно, я не зловтішалася, але раділа, що такої дбайливої свекрухи немає поруч. Та й вона завжди привозила мені подарунки, балувала дорогими парфумами і косметикою, а Ореста одягала в якісний, закордонний дитячий одяг, тож я була їй вдячна. Своєму Масіку вона теж привозила одяг і давала щоразу гроші, які витрачав на свій розсуд.

Я зітхала і з сумом згадувала той період, коли студенткою приходила до Елеонори на додаткові заняття як до найдосвідченішого викладача нашого університету. Тоді я й зустрілася вперше з Максимом в їхньому з маман під’їзді. Того вечора я заклопотано бубоніла собі під ніс якусь скоромовку англійською, щоб покращувати вимову, а Максим курив на загальному балконі з якоюсь блондинкою. Він безцеремонно вивчав її вигини тіла хтивим дотиком руки, а вона хихотіла, як навіжена.

– Перепрошую, а де тут квартира 50? – запитала я машинально англійською і знітилася, вийшовши на балкон.

– Макс, що їй треба? – фиркнула блондинка, поправляючи бретельки відвертого платтячка, з якого безсоромно визирали дівочі груди.

– Лара, все потім, – відповів високий блакитноокий брюнет, розстібнув кілька ґудзиків сорочки, закатав рукава так, щоб краще видно було його біцепси, і повів мене до квартири.

Я спітніла від напруги і страшенно нервувала, коли красень відчинив двері і крикнув англійською, виразно на мене поглядаючи:

– Еля, тут до тебе якась симпатична шатенка.

Я ще більше знітилася, бо не очікувала, що в мого викладача англійської такий вродливий син, та ще й називає матір по імені. Елеонора не протестувала проти такої фамільярності. І я справді після заняття попрохала її познайомити як слід із сином.

Так почалися наші зустрічі з Максимом. І я не зчулася, як швидко Елеонора спровадила його з речами до нас з мамою, а сама вийшла заміж за ректора-вдівця університету, переїхала до нього і здала свою квартиру в аренду.

І ось нині я втомлена і роздратована тим, що змушена купувати після роботи продукти, готувати вечерю, випрасувати Максимові сорочки і винести сміття, вимити ванну, бо Орест любить перед сном покупатися і побавитися з улюбленими іграшками... Але думала лише про Амура. Зрештою винесла сміття і встигла купити корм для собаки. Коли Максим побачив у коридорі пакет з кормом, то зневажливо пожартував:

– Це на сніданок? Щоб не надто паритися?

Зрештою допоміг мені зняти куртку і раптом запротестував:

– Ні! Ні! Ми сотню разів говорити про це. Ніяких собак вдома, я не люблю шерсть. І це саме тобі доведеться прибирати за собакою і вигулювати його.

Я лише з докором подивилася на чоловіка і мовчки пішла в кімнату до Ореста. Через кілька днів у сина був день народження, і ми заздалегідь домовилися, що купляємо для нього ще один набір Lego. Тож я розуміла паніку Максима, він, певно, подумав, що я принесу в дім цуценя для Ореста.