Пуцька

— Бачиш, ластівки літають низько до стерні,

Що ж це, внуче, означає, знаєш ти чи ні?

— Знаю, бабцю, до дощу це — вкриє все село.

Поясни-но ліпше, бабцю, чом путін хуйло?

Знаю я, що він поганий, цар у москалів,

Та чому конкретне слово серед усіх слів?

— Слухай пильно й не повторюй це на стороні,

Як то між ногами зветься на Галичині?

— То горобчик! Або пуцька! Може, пісюнець?

— Ти у мене ще й філолог, просто молодець!

Називають в нас це «пуцька» люди в сміхоту —

На нікчемне й безпорадне, і на дрібноту.

Тож вродився на болотах, в Пітєрі, малий —

коротун — лихий, плюгавий і на весь світ злий.

Навіть прізвище від долі — путін — він дістав,

Бо відмалку чиста пуцька — зло весь час плекав.

Та з роками клята пуцька вилізла на трон,

Захотіла, щоб боявся цілий Вашингтон,

І надулася, як жаба, вділа каблуки,

Та сама всього боїться — всюди двійники.

А тоді пустила танки у сусідній двір,

Показала всьому світу справжній «руській мір».

Ось так із дрібної пуцьки раптом виросло

Визнане у всьому світі бісове хуйло.