Ми всі колись підемо у "архів"

Ми всі колись підемо у "архів"

І на полиці ляжем під пилюку.

Хтось флаєром, де є лиш пару слів.

Хтось фоліантом крупним, стародруком.

А хтось - афішею, забутою давно,

Що закрутилась жовтими краями.

На ній вистава згасла, чи кіно...

І стерлись прізвища, запилені роками.

А хтось підручником втрамбується вгорі.

І навіть ТАМ збиратиметься вчити,

Як чемно треба жити на землі,

І як в раю потрібно гарно жити...

Календарем хтось вляжеться на дно.

Закрита-бо остання вже сторінка.

Лічив він дні і збився вже давно...

І починав щоразу з понеділка.

А хтось... серветкою столовою впаде...

Здавалося б - у чім її заслуга?

Хтось номер написав... не було де...

Потрібний номер телефону друга...

А може - для коханої рядки

Вірша, що народився так спонтанно...

Ну, звісно, що серветки - не книжки.

Але шедеври і на них лягають чванно.

Ми всі колись підемо у "архів"...

Чи нас шукатимуть? Ну, невідомо, звісно.

Бува, не видно змісту за парканом слів,

А цінність виміряється лиш змістом.

07.09.2022