Якби мене не було

Дивлюся, як Аурелія спокійно сопе уві сні після короткої, але доволі сильної істерики, а в голові крутиться фраза Еліана:

— Король із Королевою хочуть бачити тебе в себе.

​Він наздогнав нас у коридорі та допоміг мені донести дівчину до кімнати, коли та знепритомніла метрів за десять до дверей. Вона хоч і маленька, але в мене було стільки стресу увесь цей час, що моя фізична підготовка розтанула, як морозиво під літнім сонцем.

Чоловік доволі довго щупав її пульс, аби переконатися, що вона жива, після чого вийшов з кімнати.

І як це мене ще не звинуватили в отруєнні? Чи саме тому вони мене кличуть?

Вкрила дівчину, погладила її по щоці та тихо, наскільки це можливо з цими клятими дверима, вийшла з кімнати.

​За рогом мене чекав Еліан.

— Чому ви так довго? — Він стояв, схрестивши руки на грудях і спершись на стіну. Зараз його голос вже не був таким м’яким, як буквально годину тому.

— Чекала, поки її високість перестане хникати та спокійно засне.

Він мовчки дивився на мене майже цілу хвилину, з абсолютно кам’яним виразом обличчя, після чого пішов вперед, а я за ним. Підходячи до зали, я відчула легкий тремор у кінцівках. Коротко видихнула три рази та потрусила руками. Що ж… Якось воно буде, бо ще ніколи не було, щоб ніяк не було. Шия запекла, і я уявила тупу гільйотину на ній. Бляха.

​На тронах сиділо подружжя, а біля них стояв той самий принц. Столу вже не було, і більшість свічок згасло. По шкірі пройшовся холодний протяг. Чи був він тут насправді чи це просто психосоматика?

— Ваша Величносте, я привів служницю її високості.

Боже, невже так офіційно буде кожного разу? Сподіваюся, таких зустрічей більше не буде…

— Добре, дякую тобі, Еліане. — Король махнув рукою, і чоловік зник, залишаючи мене з цими трьома наодинці. Перед тим як вийти, він глянув на мене та ледь помітно усміхнувся, від чого мені одразу захотілося в туалет.

— Дитя, я хотів з тобою дещо обговорити, — трохи ніжніше почав король, але саме це налякало мене ще більше.

— Ми помітили, що наша донька доволі сильно прив'язалася до тебе, — продовжила королева думку.

Вони замовкли. І я мовчу. Треба щось сказати? Принц стояв, склавши руки на грудях, та вперто дивився на мене. Захотілось вміти чаклувати і перетворитись на таргана, тільки щоб втекти від цих колючих очей.

— Як ти це робиш? — нарешті заговорив принц.

— Щ-що саме? — Хочеться пити та впасти на коліна.

— Дієш на Аурелію.

— Я не… Я не роблю щось спеціально, я просто…

— Я хочу дізнатися, що ти зробила? — перебив він мене. — Який в тебе план?

Боже, знову вони про якісь плани! Захотілось потерти шию та простогнати.

— Ваша Світлосте, я лише виконую свою роботу… — Звертаюся до короля, бо не можу дивитися прямо на принца. — Якщо вам здається, що я переходжу межу…

— Ні! Навпаки! Ми…

— Ми хочемо сказати, — перебив жінку король, — що дуже раді. Аурелія ожила.

​«Ожила»… Тобто вони бачили й розуміли, що з донькою щось не так, але при цьому нічого не робили. Хоча, чи знають вони взагалі, що могло б допомогти їй?

— І ми хочемо тобі якось віддячити.

— Віддячити? — повернувся до них принц.

— Так, Кассіане, віддячити. — Суворий голос Короля змусив принца заткнути рота.

А чого я хочу? Усього, що мені треба, я доб'юся сама. Ну, можливо, й не всього, але ні від кого не залежатиму. Ця дурна звичка з'явилася в мене з самого дитинства. Можливо, якби я не брала на себе забагато та вільно приймала допомогу — життя було б спокійнішим.

— Ваша щедрість не знає меж, — вони всміхнулися, — але… мені нічого не треба…

​Посмішки миттєво зникли, наче їх стерли гумкою, а Кассіан примружив очі.

— Ти відмовляєшся від нашої прихильності?

— У жодному разі ні, просто… — Голова з плечей!!! В голові червоним маятником забилася тривога. — Якщо ви питаєте, чого б я хотіла, то я не можу зараз дати відповіді.

У залі запала мертва тиша. Я дивлюся в підлогу і вже бачу свою голову в кошику.

— Що ж… Хай буде так. Пообіцяй: як надумаєш — одразу прийдеш, — промовив король.

— Обов'язково, Ваша Величносте!

— Можеш іти, дитя. — В його голосі знову з'явилася зацікавленість.

​Я низько вклонилася та пішла, потилецею відчуваючи холодний погляд. Тільки за зачиненими дверима змогла спокійно видихнути. Я, мабуть, занадто повірила в себе, якщо так розмовляю з такими людьми. Це ж типу нашого президента? Треба було попросити якусь цяцьку, і про мене б забули…

— Як ви?

Твою ж матір!! Хто ж так лякає?

Наче зі стіни вийшов Еліан. Тільки дивом я не почала кричати та матюкатися на нього.

— Ви налякали мене…

— Прошу вибачення, я не хотів.

​Тримаючись за серце, я дивилася на чоловіка. Світло смолоскипів падало на його обличчя, роблячи його майже ідеальним. Чомусь я провела аналогію між ним та принцом. До цього хочеться доторкнутися, поговорити, а принц… Можливо, важливу роль зіграло те, що принцеса мене попередила: він — поціновувач страт.

Еліан вказав рукою в коридор, наче запрошуючи мене на прогулянку, і ми пішли.

— Я був вражений вашими діями сьогодні.

— Що ви маєте на увазі?

Між нами було настільки мало місця, що я крізь тканину сукні відчувала його тепло.

— Кухня доволі рідко справляється з такими раптовими наказами.

​То це була чергова перевірка для них? І чому цим людям не живеться спокійно? Потупила погляд і відвернулася.

— Я нічого не зробила. Просто…

— Я бачив вашу роботу на кухні, — коротко перебив він мене. — Звичайно, не розумію, навіщо вам це, але… я відверто вражений.

У грудях розлилося тепло. Він мене… хвалить? І коли це він встиг мене там побачити? Хоча, там був такий хаос, що я дійсно могла не помітити його, навіть якби він стояв біля мене.

Скосила очі на чоловіка: той дивився прямо перед собою, руки зчеплені за прямою спиною. Збоку висить меч у піхвах. Вологе волосся підстрибує з кожним його кроком. Шкіряна сорочка розв'язана зверху на грудях, при бажанні можна було б… О, ні! Треба гальмувати ці дурні думки!

​— Зазвичай тут ніхто не допомагає одне одному просто так, — продовжував чоловік, не помічаючи моїх поглядів, — тому, якщо це був ваш план, щоб привернути увагу його величності — ви впоралися.

Знову про якийсь план?! Я скоро буду кидатися на кожного, хто хоча б просто промовить це слово!

— Я просто допомогла.

— Саме це й дивно для цих місць. — Еліан зупинився і повернувся до мене. — Ви стали занадто близькою до Її Високості.

— Хіба це погано? Я думала, мене для цього і прислали сюди…

— Так, але чому ви так стараєтесь? — Він трохи нахилив голову та примружився. На його вустах грала легка усмішка, і саме вона намагалась запевнити мене, що це не допит,а проста розмова.

В коридорі було чутно тільки наше дихання та тріск вогню.

— Не впевнена, що мені можна казати це вголос… — Помітивши, як чоловік поклав руку на меч, я продовжила: — Принцеса подобається мені. Я сподівалася побачити тут примхливу дівчину, але замість цього… побачила колишню себе. Я маю на увазі її біль…

— Біль?

— Не фізичний, а емоційний. Вибачте, але вона самотня. Попри наявність купи слуг вона справді одна. Тому… — я прочистила горло і зчепила пальці за спиною, — думаю, саме те, що я з самого початку не ставилася до неї як до примхливої дурної принцеси, і стало тим якорем, за який вона зачепилася.

​У мене було доволі багато думок стосовно цього, але… не впевнена, що йому можна все це розповідати. Чоловік довго дивився на мене. Я вже почала уявляти гільйотину, як він раптово рушив на мене. Я зробила крок назад та вп'ялася спиною в стіну.

— Ви гарно говорите, сподіваюсь побачити це в дії…

Між нами не залишилося майже нічого. Спробувала ковтнути слину, але в роті миттєво стало сухо, як у Сахарі. Захотілось скоротити цю смішну відстань між нами, обхопити його шию руками та розтанути у його обіймах. Ці вуста… Цікаво, вони дійсно солодкі, як я уявляю собі? Струсила головою.

— Мені здавалося, мої добрі наміри вже помітні… — Мій голос зрадливо захрипів, і я зціпила зуби.

— Не розчаровуйте мене, — тихо промовив він. На мить його очі опустилися на мої губи, але майже одразу він відступив від мене на два кроки.

​Ти ба? Король коридорів тут знайшовся. Кого мені справді не варто розчаровувати, так це Аурелію та її батьків. Ну, і бажано її брата.

Але я тільки коротко кивнула та пішла далі. Вже біля самих дверей чоловік заговорив знову:

— Якщо виконаєте одне моє прохання, дещо подарую вам.

— Про що ви? — повернулась до нього та витріщилась на чоловічу фігуру. Увесь шлях до моєї кімнати я запевняла себе, що покликати його до себе “в гості” — погана ідея, і вже й забула, що він йде поруч.

— Треба, щоб Її Високість принцеса поїла при інших людях. Хоча б при комусь. Думаю, ви вже помітили, що вона має певні проблеми з цим.

— Так. — Хотіла б запитати: «А звідки ці проблеми?», але навряд чи він дасть мені відповідь.

— Спробуєте? — Він підняв підборіддя вище, дивлячись на мене зверху вниз.

— Звичайно.

— Радий це чути. — Знову ця посмішка з ямочками, котра мучить моє бідне серце.

Він коротко вклонився та зник у переходах замку.

​У своїй кімнаті я прокрутила в голові сьогоднішній день. Стільки подій та емоцій я ледь назбирала б за півроку у своєму житті, а тут…

Я не перебільшувала, коли казала, що в принцесі бачу себе. Навколо мене також постійно була родина та люди, але при тому я була неймовірно самотньою. Аурелія наче й непогана людина, але може нею стати, якщо й далі житиме так, як зараз. Я хочу допомогти їй. А ще мене вабить пропозиція Еліана. І сам Еліан. І те, як мене почало ще дужче тягнути до нього трохи лякає.

Кассіан, ще одна темна конячка цього замку. Якщо з Еліаном все більш-менш зрозуміло, то він…

Перевернулася на інший бік, накинула на ноги ковдру та заснула.