Похмілля

Стерти людину як помилку

В зошиті.Щоб навідмінно.

Викреслить, як грубу похибку.

Жити надалі спокійно.

Стерти моменти й моментики.

Складно. Хіба? Це як хлоркою

Пляму набридлу з косметики.

Боляче, як об стіл мордою...

Боляче. Та не стирателю.

Помилці важко не дихати.

Не зрозуміла, як краплею

Стала для нього. Та дякую.

Краплею, дрібкою, тишею.

Всім, чим могла. Навіть безвістю.

Малою сірою мишею.

Стала. Аби тобі легкістю.

Чим би не стала, не крилами.

Ким би не була, не радістю.

Вітром забутим вітрилами.

І без глюкози й не сладістю.

Віршем сумним, як непотрібом.

Піснею, що не співалася.

Та і коханням, як роздрібом,

що біля церкви збиралося.

В казку надуману вірити.

Жити життя з його знаками.

І намагатися зцілити

крила, розписані маками.

Боляче? Занадто печено.

Гірко? Не поцілунок весільний.

Всі ці слова недоречні.

Це просто ранок похмільний.