Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / #втрата (69)

Втрачена честь

Мов камінь на сонці, палало у грудях

розпечене серце від доторків губ.

Вона шаленіла, горіла у грудні

і воском стікала від пристрасті рук.

Топилася крига від ковзання пальців

по шкірі, що голками вкрилася вщент.

Нутро аж горіло, бо досі незнані

спокуси вривались нестримним вогнем.

Ніколи й нікого ще так не кохала,

вбачала у ньому свій сенс у житті.

Під ребрами серце вогнем обпікало

і сяйвом пробилось крізь сірості днів.

Вже декілька місяців стримно чекала,

невинність роками тримала в замку,

та очі смарагдом шляхи прокладали,

де образи грішні ховались в пітьму.

Хотіла пізнати засмаглого тіла,

що вабило погляд, палило нутро,

бо саме за ним її серденько мліло,

ночами чекало одного його.

Нарешті зустрілася з ним - дочекалась,

у пестощах моря скупалась сповна.

В пітьмі розчинялась, на мить забувалась,

губилась в блаженстві і вирах вона.

Шалені цілунки і плями на шиї,

впліталось у шкіру проміння зі слів.

Солодкі зітхання здіймались у вирій,

тонули на мить, розчинялись у ній.

Сп'янілі тіла, розпашілі від втоми

лежали в обіймах, розкуті за ніч.

Фіранка впускала ножі світанкові,

що плавно й поволі розрізали хіть.

Вона після бурі на грудях заснула,

всю честь увібрав заплямований шовк.

Так солодко спала... На жаль, не почула

як хлопець зібравсь і назавжди пішов.

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Полотно кохання

Вона чуттєва ніжна поетеса,

а він музика статний видатний.

На жаль, у них не склалась їхня п'єса,

вона чужа і він зовсім чужий.

Багато бачились у цьому світі,

бо доля зводила шляхи не раз.

В ті миті були сонцем обігріті

і наче навкруги спинявся час.

Та потім, хтось гасив над ними сонце

і як завжди спливав поволі час.

Вони удвох, як ніби незнайомці -

вона Венера, він далекий Марс.

Самотня жінка: на обличчі маска,

душа лише тріпоче у віршах,

серденько жде, коли ж настане казка

й те щастя, що омрієне в думках.

А він - самотній чоловік з грошима,

шукає щастя в тисячі жінках.

У нього дім, квартира і машина,

та радості немає у очах.

І знову доля зводить доріженьки,

та сонце гасне і втікає час...

Вони старі, не мають тата й неньки,

позаду залишився вже їх шанс.

Вона сама... Почала малювати,

щоби урізнобарвити життя,

а він, на жаль, не може більш співати,

лише рахує миті до кінця.

Кар'єра композитора скінчилась,

хоча творіння житимуть повік.

Його душа по-справжньому втомилась,

він хворий і самотній чоловік.

Прихильники про нього не забули,

листи писали, слали все привіт.

Його думки давно би вже заснули,

якби не слава, що вертала в світ.

Він їх кумир, в честь нього починали

концерти, п'єси, виставки картин...

Їх люди благочинними назвали,

життя тривало... День і ще один.

Вона прийшла. Самотня серед шику,

була з своїм художнім полотном.

У нім не було розкоші і крику,

яскравих фарб, та їй це все одно.

У неї було лиш одне бажання -

щоб жив такий чужий їй чоловік.

- Це полотно назвала я "Коханням", -

сльоза скотилась з кутиків повік.

Прості палітри у її картині,

до того ж буро-сірий тьмяний фон.

Дивились всі з захопленням дитини,

так, ніби то був дивовижний сон.

Бо була в тім малюнку світла щирість,

все ідеальне точно є простим.

У нім трагедія і ніжна милість,

кохання сильне і туга за ним.

Здійнялись гучні оплески до стелі,

софіти камер били в очі їй.

Мужчина статний підійшов до неї,

піджак поправив елегантний свій.

- Моя пошана, зірко цього свята,

картина ваша - дотик до душі.

У ній цілунок, гострий, наче м'ята,

їй хочеться присвячувать вірші.

Для неї серцю хочеться співати

про тугу, біль, розлуку і красу.

Для неї жити хочеться й вмирати,

щоб відродитись й бути серед сну.

Я приголомшено дивлюсь: кохання!

Мені не підібрати інших слів.

Це ваш талант, це ваше дарування,

у нім і пристрасть, і колодязь сліз.

Художниця скромненько усміхнулась,

та було чутно ритм серцебиття.

Легенько до грудей своїх торкнулась:

- це не картина, це моє життя.

- Ви вразили мене, ви мужня жінка,

не кожен зможе жити в полотні.

Не всім дано розкритися, мов квітка,

ви вмерли й відродилися у нім.

Ви назавжди залишитесь в картині -

найвищий ранг майстерності митця.

Душа - безсмертна, люди швидкоплинні,

лише мистецтво вічне без кінця.

Вони удвох ще довго розмовляли,

він стрепенувся, наче щось згадав:

- мене ви, леді, ніби зчарували,

чому прийшов, я так і не сказав.

Ця виставка присвячена людині,

що є давно наставником мені.

На жаль, він зараз у скрутній годині,

минають швидкоплинно його дні.

Почув він про "Кохання", про картину

й придбати дуже захотів її.

Спочатку хоче бачити людину,

що залишила думи в ній свої.

Вона погодилась. Прийшла до нього,

а він чекав, хоч немічний старий.

Їй було важко й боляче від того,

як гас в очах його вогонь живий.

Дивився в душу, пізно щось казати,

адже назад нічого не вернеш.

Він знав, що мав тоді її кохати,

коли не було болю, часу, меж.

Дивилась в його очі і тонула...

Тоді вона бажала бути з ним.

Натомість гордості шматок ковтнула

і залишилася тепер ні з чим.

Тривалий погляд. Миті безкінечні...

І той забутий поцілунок з снів.

Хвилина. Дві. І ритми знов сердечні,

коханню не потрібна купа слів.

Слова тут зайві. Час не повернути,

за межами зостались почуття.

Митець помер. Його їй не забути,

на полотні залишилось життя.

(Серпень 2022 Р.)

...

Роман Фещак

Зотліла

Зотліла ніч, і день згаса Що сталося зі мною? Де поділась та жива краса? Вона вицвіла, згоріла І тернами шипшини поросла

А страх за горло взяв Здається, зараз закричу "Рятуйте, люди! Поможіть"

Однак, я наполегливо мовчу

Це звичка, мантра, що Іде зі мною, скільки пам'ятаю

"Вставай! Не зупиняйся!"

Бо слабкість та невпинно

Підведе тебе до краю

Я так жаданно рвалася до світла,

Мов метелик, до яскраво-палкого вогню

І так само необачно, я

Спалила душу до корню

І кожен раз, опісля ночі болю і страждань

Я вставала рано вранці поринаючи у світ бажань

І не залишилось нічого,

Ні сліз, ні мук, ні мордувань

Лиш випалена пустка 3 таких солодких сподівань

...

Soprano

Втрата

Кажуть, що минуле згадувати

Не варто. А я скажу, що нехай

Залишається воно в думках,

Бо там було все добре: ні ковіду,

Ні великих втрат.

Кажуть, що минуле згадувати

Не варто, але ж по суті, ти був

Щасливий саме в ньому, бо зараз

І не згадаєш, коли в останнє всміхався,

А не плакав від горя великих втрат.

...

Хвилина душі

Міраж

Зі мною поруч силует, але видно не чітко:

Лице й волосся, рухи та слова.

Я тебе бачив десь, ім'я у тебе... , може влітку?

Ти точно існувала... . Звідти й знав

Знайомі ми були чи вічність, чи не дуже,

Близькі були, як ... , а може й ні.

У тебе була зовнішність, яку ти так не любиш.

Чому лишились саме зараз тут самі?

Удвох, як і колись. Я мрію?

Хто ти? Тебе тут не повинно бути!

Твій силует такий детальний, але тліє,

Як спробувати доторкнутись,

чи пришвидшить рухи.

Я все-таки забув? Не міг! Ніяк не зараз!

Не вірю, що настільки втратив сенс.

Тобою стелиться туман. Я йду по хмарах,

Але Аїд скоріше з мене, а не Зевс.

Чи ти Міраж? Ти прийдеш ще колись до мене?

Скажи ім'я хоч наостанок, я прошу.

Але прокинусь я раніше... , дивлячись у небо,

І вже не буду тим, ким був, коли заснув.

...

Insp1ro

Зорепад

Ти як весна у зорепаді танцювала,

І віддавалась без останку, до кінця,

А я не вірив у казкове дивне сяйво

Нерозуміючи чим це заслугував.

Ти як метелик в тій блакитній сукні.

Я так жалкую, що замало цінував

Твоїх очей тепло, нерівний серця стукіт,

Кохані губи, що не вдосталь цілував.

Затамувавши подих зустрічали ранок,

І мала б вже ростанути зима...

Прийшла війна, розвіявся серпанок

Та обірвалось щастя майбуття.

Не народились наші янголята,

Вони були б чарівними як ти.

Від туги посивіли наші тата,

Бабусями не стали матері.

Коли ти гинула в багатоповерхівці

Коли ламалась цегла і бетон,

Від вибуху здригнувся всесвіт цілий,

Але чомусь того не бачив бог.

Я б врятував тебе, я б розкидав завали...

Але не міг, я був вже не живий

І побратими наді мной сумні стояли

Шоломи знявши, не ховаючи журби.

...

Ігор Тхаревський

***

Два роки туги і безмежного болю

Блукання в пітьмі, без сяйва світила.

Якби я могла - закричала б уволю.

Та в ту темну ніч я навік оніміла

Якби я могла просто все позабути

Закреслити строки щасливих світанків

Зібрати свій смуток, як борошно в торбу

Розвіяла б з вітром. Не жила б як бранка.

Я бранка часів, що уже не повернеш

Я спогадів служка. Німа і безволя.

Я в снах лише вільна, під ночі покровом

А в день знову мертва. Німа і безволя.

2023

...

Тода Тарнова

МИТЬ ЩАСТЯ

Згублене щастя вогником тліє,

Що співом птахів не відгукнеться.

Там пустка й сум — долоні стискає,

Спогади сяють, коли серце болить.

О, втрачена мить! Як тінь…

Непомітна, але така болюча у серці моїм.

Спогад про мить, що вже не вернеться,

Лихоманить від туги душу палку.

Примара чи Ви? — запитую співом скорботним,

А відповідь «сучна» у морок ховає слова.

Бо любов — це дар богів недосяжних,

Що лишають печаль, що ніяк не згаса.

О, примара! - ти втрачене щастя,

Твій усміх, твої очі — бажання моє.

Але час не спинити, не повернути.

Босоніж приходь у грішні думки.

...

Ірма Скотт

Віддається біль.

Віддається біль,

Що живе у вщент зруйнованому сердці.

І думки, що жити не дають.

Заберіть ще, прошу, ті щоденника листи потерті,

Де щасливі спогади живуть.

Заберіть усе-нічого не лишайте.

Миті щастя і печальні дні.

Забирайте! Прошу-забирайте.

Не потрібно більше це мені.

Я втомилась знову спотикатись

на уламках із минулого життя.

Знову, наче вперше, завмирати, коли привиди турбують з забуття.

Б'ють у плечі, сиплють спогади у очі і регочуть дивлячись на сльози.

Привидам не треба більше ночі

Щоб приносити з собою лиш морози...

Й каяття...

Заберіть, бо я не знаю як...

Як тримать розправленою спину...

Далі йти не втративши свій шлях,

Як в душі лиш гіркота полину.

________

З думками про тих, кого забрали небеса.

© Тода Тарнова

...

Тода Тарнова

Привіт, тату..

"Привіт, тату. Як ти?" - писала вона

Дивлячись на текст в екрані

Відкривши чат в який раз

Сльози полились, як цунамі

Розуміння прийшло надто пізно

Сприйняття і подавно

Та не втрачала та ще надію,

Що було у висновку марним...

І от в домі знищеному

Нелюдами людськими..

Стоїть посеред хати

Дівчина з світлими очима

Клянеться помститись за зґвалтовану мати

Клянеться помститись за батька і брата..

Проходять роки, а біль не минає

Бо глибоко в серці він там засів

Душа, розірвана вщент, її вже немає

А тіло безвольно існує в цю мить...

...

Katie.kao
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Спочатку було Слово. І щурі. А потім прийшли пацюкиЛана Філлі
19.06.2024
Незрозуміло, про що я? Ну скажу, що я сама не до кінця дійшла певного висновку щодо цього мовного яв ... Детальніше
Відповідність сюжетної лінії до реальності.Катерина Сапожнікова
19.06.2024
Вітаю, колеги. Маю питання і буду вдячна за відповідь і за ваш досвід. Наскільки прискіпливо ви дот ... Детальніше
Новий 15 Розділ "Таємниці минулого"Вадим Булава
19.06.2024
Саме час дізнатися про те, що було раніше! Сталося вже дуже багато, але справа була лише в одному. З ... Детальніше
Статистичний підхід до марних сподіваньKotoryba
19.06.2024
(Написано для себе під впливом тимчасового нападу настрою "Чому ж мене ніхто не читає"; якщо вас нас ... Детальніше
Не роби ашибок: як правильно писать на суржику, шоби все було чьоткоАрсеній Троян
19.06.2024
Драстє! Сьодні в цьом блозі хотілось би побалакать на тему суржика. Сразу отмєчу, шо це тема така с ... Детальніше
Рецензія від: Тетяни БиковоїБосорка
19.06.2024
Рецензія від: Тетяни Бикової, докторки філологічних наук, професорки. «Босорка» як вдалий літературн ... Детальніше
На Аркуші вже:
11425читачів
135547коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: