А може?

А може час намалювати жирну крапку?

Таку закінченочорнючу як вугілля.

Кінець бува у всьому. Зніму шапку

й в сльозах постою тихо на могилі

кохання, тОго що було зі мною.

Поховані тут мрії і надія.

Зроблюсь як смерть худою і блідою.

Не кожен день така бува подія.

Покладу квіти на могилу казці,

Яку сама складала і сміялась.

Герой як виявилось був в брехливій масці.

А я на диво марно сподівалась.

Складалось легко. Та читалось важко.

То драма. То комедія. То трилер.

Читай і розумій. Моя ти пташко,

Хотіла не повзти ти, а летіти?

Та щоб літати, треба мати крила,

А не того, хто смика по пір'їнці.

Прокинутися час, моя ти мила.

Не казка це. Лиш букви на сторінці.

Я вдячна Богу за усі сторінки.

Якими б не були, сама писала.

От відсвяткую по собі поминки

і стану як колись, як не кохала.

Можливо, не остання це сторінка.

Можливо, це не смерть. Це просто кома.

Залишилася ще одна пір'їнка.

Та я за ефтаназію свідомо.