Наївне дівчисько

Була колись наївне я дівчисько,

Спіднички, бантики і квіточки.

Сприймала я все серцю близько,

Неправди й правди тонкі ниточки.

Дерева ще тоді були великі,

Моря широкі, а поля без меж,

Дитячі посмішки були щасливі,

Щирішу радість більшу не знайдеш.

Ходили їсти ми шовковицю улітку,

Босоніж по високій тій траві,

А потім сині руки, ноги, личка

Змивали у калюжах, у дощі.

А ще козу я пасла біля двору,

Чи то вона мене у вишняку?!

Траву возила їй з колгоспу,

По «надтаємному» відомому шляху.

Бувало всяке, всяке не бувало.

Багато згасло в закутках думок.

В майбутнє завтра швидко прямувало

Моє минуле ніби той струмок.