Крила

Коли твої і так понівечені крила,

Мов звірі роздирають на куски.

І не важливо вже куди летіла

Важливо де залишаться думки.

Я проживу цей день немов останній

Я кожну мить запам’ятаю в нім

Навік забуду всі свої бажання,

Я буду наче попіл в твоїм сні.

Із пам’яті усіх - себе зітру,

І не залишу навіть сподівання.

Із першим вітром тихо я піду,

Із першим снігом, із самого рання.

Життя мов річка – тихо потече.

І не помітять, навіть не згадають,

Як рвали крила із моїх плечей.

Коли ж самі літати – не літають.