Урок гончара (притча)

Старий гончар крутив слухняне коло,

Водою глину вправно умивав.

Він бачив світ: розпечений і голий,

На спину глека ніжно руку клав.

Сказав юнак: «Вона жива неначе».

І подививсь на руки гончара.

— «Вона мовчить, — сказав старий, — та плаче,

Коли у піч іти прийде пора.

Поглянь: без форми і без жару глина —

Лиш сірий бруд, прилиплий до взуття.

Її ліплю, їй вигинаю спину,

Кладу у піч й даю нове життя.

Вогонь печі випалює все кволе,

Лишає тільки гарт, дає їй міць.

Так само доля крутить наше коло,

Підносить в жар і опускає ниць.

Не бійся жару, що пече до крові,

Рук майстра, що боки уперто мне:

Ми в цім житті — сировина любові,

Яку гартує коло це земне».

Кружляло коло, засинало сонце,

Застиг у глині гончара урок:

Коли ламає доля, знай, юначе, —

В цей час із тебе кубок ліпить Бог.

24 липня 2026 р.