Летіли зорі, падали ракети

Летіли зорі, падали ракети

На древнє місто і життя людей.

Так гучно надривалися сирени,

Що серце виривалося з грудей.

В ту ніч здавалось – ранок не настане,

Не зійде сонце, не почнеться день.

Все місто стало полум’яне

Від злив «шахедів», від навал ракет.

Та потороч північна без зупину

Бажає крові в дар своїм богам,

Жбурляла те залізо так щосили

На втіху вбогим, диким їх царька́м.

Ба прокляті ви вже на три коліна,

У муках згинете в гнилих своїх краях.

Покою вже не знатиме людина,

Допоки не заб’є останній цвях.

А день настав, піднялось сонце знову,

І в Києві каштани зацвіли́.

Ми пережили ще одну тривогу,

Щоб паростки із люті проросли́.