Монолог опісля

Як був лохом, так і лишився,

Дзеркало повторює щораз.

Сьогодні знову похмелився

Й згубився сред образ.

Шляхи одразу помутніли,

Уже й без тями, куди йти.

Раптово згасли шляховкази —

Не вчився серце берегти.

Гадав — тримаюсь під контролем,

Бачу все, немов крізь чистоту.

Прикрився тим забутим болем

І виклав усе начистоту.

Оповідь йшла стримано і тихо,

Про зайве бовкати не смів.

Та й без того усе відкрилось —

Що я вчинив, чого б не смів.

І тепер, випханий з туману,

Обдумавши, дещо зрозумів:

Сам навіював красу-оману,

Яку давно здійснити хтів.

Робить що далі? Я не знаю.

Слова назад не повернуть.

Насправді за істину не маю —

Та пам'ять вміє не забуть.