ОБІТНИЦЯ

Тримаю спину, хоч ламає біль,

І світ увесь упав на мої плечі:

Робота, дім, і ця гірка юдоль —

Слабка матуся, що згаса під вечір.

Перед Тобою, Боже, навколішках стою,

Караю серце за людські надії.

Я не всесильна в цім земнім бою,

Не всі збулися сподівання й мрії.

Навколо осуд, шепіт, нелюбов,

Немов ніхто не бачить мого гарту.

Але я прямо йду крізь стіни знов,

Бо знаю всім обітницям цим варту.

Отож, хто судить, — трохи потерпіть,

Мине гроза, і випрямляться крила.

Пишатись будете ви мною у ту мить,

Коли Господь пошле безмежну силу.

Я не забуду жодного тепла,

Що Бог послав через серця людські ці.

Усе добро, що я в житті взяла,

Я поверну вам щиро і сторицею.