Чорний сніг

Чоловік пішов у напрямку бридкого запаху, тобто до хижі. Він вирішив пересуватися ховаючись за деревами, хто знає, що його чекає в цій хатинці. Та все ж таки він своїм нутром відчував, що небезпеки немає. Чоловік не брав собак із собою щоби не здіймати лишнього галасу. Він узяв карабін у руки й обійшов будинок по колу заглядаючи у вікна. Всередині нікого не було видно, хоча в кутку лежало щось схоже на силует людини. Він нахилився і взяв у руку камінь, який чекав його на нижній сходинці, і кинув ним у вхідні двері. Швидко заховався за кут. Нікого не було чути. Тоді він піднявся скрипучими сходинками до дверей хижі. Постукав прикладом по дверях і відійшов вбік за раму. Тиша у відповідь.

Натиснувши на дверну ручку, чоловік легенько відчинив двері. Дуло рушниці дивилося всередину. Жодного руху чи звуку. Він навів дуло на силует у кутку, який він ще помітив крізь вікно й почав повільно підходити. Як виявилося — це була людина. Але ця людина не несла жодної загрози, оскільки все що від неї залишилось це скелет, подекуди обтягнутий частинками муміфікованої шкіри. Чоловік це чи жінка, неможливо було розібрати.

Чоловік оглянув кімнату. На підлозі, у кутку біля дверей лежали уламки розбитого дзеркала. Придивившись, він помітив, що від купи скла тягнулись темні, червонуваті плями, на вигляд наче засохла кров.

У будинку стояв дуже неприємний запах і він точно мав різні джерела походження. Смерділо тухлістю, попелом із печі, людськими випорожненнями… Але був ще один запах який був і приємним і бридким водночас. У шлунку знову голосно загуркотіло. Чоловік підійшов по запаху до білих мішків, які стояли під вікном, розгорнув один із них. Він не повірив своїм очам. Почав черпати обома руками гранули які були всередині й запихати собі в рот. З повним ротом собачого корму він почав голосно сміятися. Жувати було важко, адже корм був дуже твердим, а кількість вцілілих значно скоротилася . У пляшці на столі стояло щось схоже до води. Він узяв пляшку в руку підніс її до вікна навпроти світла. Рідина була відносно чистою. Скинув кришечку й понюхав — жодного запаху. Він зробив один ковток, згодом ще кілька і впорався нарешті з їжею. «Потрібно зупинитися, бо велика кількість їжі після кількох днів голоду може нашкодити», — зметикував чоловік. — «Оце так свято буде для Нюха і Пса».

Це зрозуміло, що в цьому будинку він залишиться на певний час. Проблема полягає в тому, що тепер потрібно охороняти ці запаси від своїх чотирилапих друзів. На вулиці їх буде небезпечно залишати адже, по перше - там холодно, по друге - там небезпечно й найкращий доказ цьому людські рештки неподалік, які зараз догризають ці ж його друзі. На жаль у будиночку лише одна кімната. При обході хати він не бачив жодної стайні чи хоча б льоху.

Чоловік почав метушливо кружляти по кімнаті оглядаючи все. Підлога скрипіла під його чобітьми. Він почув, що під одним із брудних килимів відгук на його кроки трішки інший. Чоловік відсунув килим і побачив прямокутник із втопленою ручкою. «Осанна, люк у підвал!» — скрикнув чоловік. Значить тут є місце куди можна перенести мішки й це ідеально. Чоловік підтягнув кільце й підняв кришку люка. Знизу повіяло теплом і запахом прілості. Він спустився по драбині в абсолютну темноту й тишу. Чоловік витяг із нагрудної сумки запальничку і, чиркнувши, спалахнуло полум’я. Підвал по периметру був ніби розміром з будинок. Він розгледів, що вільного місця на підлозі практично немає. Чоловік почав водити запальничкою по коробках і просто наскладаних на купу металевих банках. Його очі не хотіли вірити цьому. Тушкована яловичина, свинина, герметичні пакети із сухим м’ясом для собак, туристичні сухі обіди, голова пішла обертом, а на очах виступили сльози. «Стільки років поневірянь, голоду, й ось, нарешті винагорода» — подумав він. Витер рукавом очі й піднявся наверх.

В голові й досі паморочилося, а у вухах був легенький шум, це реакція на знайдений скарб. Як же тут смердить. Він один за одним спустив мішки в підвал, чим повністю заповнив увесь вільний простір. Сморід нікуди не подівся. Мужчина поглянув у куток, потрібно викинути це опудало. Чоловік підняв засохлу мумію, виявилась вона зовсім легкою, але розвалювалась у руках. Тому він загорнув скелет в один із килимків і виніс за хату. Те що собаки знайдуть це, його зовсім не хвилювало, тим більше там не залишилось абсолютно нічого поживного. Висохлі кістки та залишки шкіри. Повернувшись у хижу він знайшов стару, напіврозвалену мітлу з березових прутиків, яку вже багато років ніхто не використовував і взявся прибирати в хаті. Вигорнув гору пилюки, банок з-під консерви, шматків різноманітних відходів через двері. Відкрив також вікна, щоби зробити протяг. Стало холодно… Пічка виглядала робочою. І поки не стемніло потрібно піти назбирати дров.

***

У печі горів вогонь і простір наповнювався приємним теплом. Зверху на печі грілася металева балія з водою. Нагрівши воду до гарячої він зняв балію й поставив на підлогу неподалік печі, роздягнувся догола й занурив своє худе тіло у приємну теплу воду, хоч і брудну. Погляд його зосередився на аплікації з висушених голів тварин. “Ну і чортяка, — подумав він дивлячись на подвійну голову собаки, — такого я ще не зустрічав”. Помившись, він витер тіло й підняв шматок битого дзеркала й закріпив його, встромивши, гострим кінцем у колоду. Узяв ножа в одну руку, іншою стягнув бороду щось по типу хвоста, і дивлячись у відображення, кількома рухами ножа обрізав бороду, чим по коротше. Потім ліг на купу лахміття ближче до вогнища. Собаки акуратно підповзли до свого хазяїна і притулившись один до одного, усі троє заснули. Сьогодні з ними трьома сталося чудо.