Чорний сніг

Вона повністю утратила надії на втечу чи порятунок. І хоча її стан на даний час був значно кращим за стан її старшої подруги, та все ж Айно повністю окутав страх. Страх безвиході й неминучої смерті. Жахливої й повільної смерті. І як же вони не помітили хвоста за собою. Як же можна було не помітити їхніх слідів, адже їх міг пропустити лише сліпий. Довбана Хелена зі своєї безупинною тарабарщиною.

***

— Я засунула руку йому в штани, а там ось це! — голосно сміючись, Хелена показувала на кінчик свого мізинця. — І тут я почала гучно сміятися, усе ще тримаючи його за цюцюрку, але як виявилося в нього було погано з гумором. — вона вказала рукою на величезний синяк під лівим оком.

Айно ж просто посміювалась і хитала головою, щоби не видатись грубою, адже подібного роду розмови їй були не цікаві.

— Я пожалілась брату і він пообіцяв розібратися, хоча, чесно, мені мало в це віриться. Бо це ж бачите саме я винна, що дозволила собі сміятися з чоловіка, навіть із такого «чоловіка» як цей Матті. Але знаєш, синяк зійде порівняно швидко, а його пісюн уже не виросте ніколи. Хахаха! — голосно зареготала Хелена.

Айно нарешті засміялась теж. Їй здалося це досить кумедним.

— Ти маєш більше поважати чоловіків. І якщо чоловік хоче взяти тебе, ти повинна піддатися без жодних витребеньок. — серйозно промовила Айно.

— І хто ж вбив такі дурниці тобі в голову? — далі сміючись запитала Хелена.

— Ти маєш показувати, що він тобі подобається, лагідно ставитись до нього, не перечити, — продовжувала вона тараторити. — Чоловіки приносять нам їжу й оберігають нас. Відколи жінки перестали народжувати, ми стали лише баластом. Готувати їжу й розводити багаття не така вже і складна задача, — Айно усе не зупинялась.

— Ой, я тебе прошу, — махнувши рукою, промовила старша жінка. — Робити дітей — це була справа двох, чоловіка та жінки. Тому тут проблема в обох, — чомусь не дуже впевнено вона сказала. — А захистити я й сама себе можу. Та й на полювання я кілька раз ходила з чоловіками.

— І що ж ти вполювала? — з докором викинула їй молодша жінка.

— Нічого. Але я бачила як це відбувається. Нічого складного, повір.

— Пфф, більше не хочу нічого чути, — видала Айно і виставила долоню вперед, тим самим просячи припинити ці безглузді балачки.

Вони відійшли вже досить далеко від табору. У повітрі смерділо горілим менше ніж зазвичай, значить снігу сьогодні не буде. Сонце світило яскраво й до темноти залишалося ще години три, тож вони встигнуть повернутися. У такі світлі дні й на душі якось світліше було. Коли сонячному промінню вдавалося проникати хоч якось через мутну атмосферу, верхній шар снігу, завдяки своєму темному кольору, починав трішки танути. У деяких місцях навіть почала проступати гола земля, хоча під нею може бути ще товстий шар снігу.

Зараз значно тепліше ніж кілька років тому. Якщо все буде йти таким же темпом, можливо й повернеться погода яку Айно ще пам’ятала у своїх світлих спогадах, коли вона була малою. «Повітря вже значно чистіше, майже зовсім чисте», — подумала вона: «І тепло так, приємно, як колись». Звичайно було все не так радісно. Повітря було брудним і досить отруйним. Та й мороз, хоч і не великий, у літню пору в цих широтах колись був зовсім не притаманний. Та Айно таки трішки мала рацію. Повітря ніби стало чистішим й потеплішало.

— Поглянь, там ніби щось ворушилося, — сказала Хелена.

— Де? — запитала Айно.

— Ось там, — показала старша в напрямку великого лежачого стовбура, — Ааа! — встигла крикнути Хелена коли її ліву ногу проштрикнув предмет, щось типу стріли чи списа. Айно, не встигнувши зреагувати на події, відчула сильний удар по голові. ЇЇ почало затягувати у в’язку темноту…