КЕЛИХ І ЗОРІ

Колись давно поважний сивий муж

Сказав мені слова, мов таємницю:

«На завтра келих свій не залишай,

На старість не відкладуй чарівницю —

Своє кохання…» Я була в ту мить

Ще молода, порад тих не збагнула.

Життя здавалось морем, що шумить,

І я слова ці просто обминула.

А істина відкрилась мені враз,

Коли навколо світ закружляв швидко:

Не треба здоганяти втрачений той час,

Ловити мить потрібно, поки видко.

Бо «потім» кава стигне у горні,

І «потім» гасне інтерес під вечір.

Минає день у дивній метушні,

І діти виростають нам на плечі.

Ми змінюємось, летять кудись роки,

І щоб колись не жалкувати гірко,

Що не збулись надії і думки,

І в небі не твоя світила зірка —

Я п’ю життя сьогодні і до дна,

Кохаю палко, радісно, сміливо!

Бо кожна мить у нас тепер одна,

І кожен день — це неповторне диво.